Розбіжності

Тут показані розбіжності між вибраною ревізією та поточною версією сторінки.

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
+Суспільна свідомість - це не емпірично існуюче самостійне духовне утворення, а філософська категорія, що позначає фундаментальну особливість соціальних суб'єктів відображати соціальну та природну дійсність при визначальному впливі суспільного буття, а суспільне буття - це реальний процес життя людей. Суспільна свідомість та суспільне буття - найбільш загальні категорії, які використовують для виявлення того, що є переважно визначальним, а що таким, яке визначається в суспільному житті, за цими межами їх протиставлення не має змісту. Ідеальні, духовні компоненти невідривно вплетені, пронизують суспільне життя. Суспільна свідомість - частка суспільного буття, а саме буття є суспільним, оскільки в ньому функціонує суспільна свідомість. Суспільна свідомість - не пуста абстракція. Суспільна свідомість - сукупність ідеальних образів - понять, ідей, поглядів, уявлень, почуття, переживань, настроїв, що виникають у процесі відображення соціальним суб'єктом довколишнього світу, зокрема і самої суспільної свідомості. Суспільна свідомість не зводиться до простої суми свідомостей індивідуальних, а включає тільки суспільно значущі, типові, усталені духовні утворення. Суб'єктом суспільної свідомості виступають суспільство, соціальна спільність (соціальна група, клас, нація) чи окрема людина, але не як індивідуальність, а як представник певної соціальної спільності.
+Суспільне буття врешті-решт визначає суспільну свідомість. Які б критичні зауваження не висловлювались з суспільної свідомості, не можна заперечувати, що суспільна свідомість - частка тієї реальності, яку вона відображує і вже цим обумовлена нею. Крім того, джерелом походження ідей, поглядів, емоцій, настроїв виступає суспільна практика. Погляди, теорії, ідеї, що заперечуються практикою, витискуються із сфери суспільної свідомості. Рівень розвитку практики визначає і глибину проникнення у дійсність. Людина, коли залучається до суспільного буття, засвоює певні розумові форми, поняття, систему знань, певний спосіб та засіб мислення і відчування. Але суспільна свідомість має і певну самостійність стосовно до суспільного буття, суспільна свідомість може випереджувати чи відставати від буття в процесі власного розвитку. Це відбувається тому, що суспільній свідомості властива безперервність та спадкоємність у розвитку. Через традиції, звичаї, звички, настрої, суспільну думку, через науку та ідеологію суспільна свідомість здійснює зворотний вплив на суспільне буття, спрямовує його по одному з можливих шляхів розвитку, прискорює чи гальмує його. Роль суспільної свідомості особливо зростає в епохи переломні, перехідні, коли у межах суспільного буття тільки починають формуватися дальші тенденції розвитку[13: 521 – 522.
+Проблема походження суспільної свідомості, як і свідомості взагалі, залишається відкритою. Теологія пояснює її апеляцією до Бога; Г. Гегель – до абсолютної ідеї; матеріалістична філософія (від Демокріта до К. Маркса і В. Леніна) – до вілображення як результату діяння зовнішнього світу на людину, “перетворення енергії єовнішнього подразнення в факт свідомості” (В. Ленін). Незалежно від походження суспільна свідомість охоплює суспільне буття, пояснює, відтворює його суперечливий плин в ідеальних формах – поняттях, судженнях, гіпотезах, теоріях, тощо. Зазначений фактне заперечує жоден з означених підходів. У теології він одержує форму розуміння світу через пізнання Бога і його творінь; в філософії Г. Гегеля – освоєння світу через самопізнання абсолютної ідеї; в марксизмі – усвідомлення буття на основі його відображення.
+Розуміння – сутнісна характеристика суспільної свідомості. Незалежно від того, чи виникла вона раніше за суспільне буття, чи є його відображенням, тобто вторинним елементом, розмову про суспільну свідомість можна розпочинати лише з моменту, коли в свідомості виникає розуміння сутності того предмета, який свідомістю охоплюється. Суспільна свідомість є своєрідним “розуміючим охопленням” буття, його поясненням, узагальненням до рівня ідеального уявлення про майбутнє. Ідеальне майбутнє передує реальному буттю. У цьому плані “розуміюча свідомість” передує діяльності, цілеспрямовує її, визначає горизонти розвитку суспільства.
+Суспільну свідомість можна вивчати в різних аспектах:
+  * в гносеологічному – вчені дискутують про співвідношення свідомості з буттям через призму первинності – вторинності;
+  * в історичному – йдеться про рівні розвитку свідомості в плані більш – менш грунтовного розуміння дійсності;
+  * в психологічному – досліджуються психічні процеси, що лежать в основі свідомості;
+  * в соціологічному – вчені розмірковують про роль свідомості в житті суспільства, його специфічних формоутворень (типів, видів, форм) [1: 298-299].
+Функції суспільної свідомості різноманітні. Їх неможна звести до відображення суспільного буття, адже свідомість не лише відображає світ, а й творить його. Різнобарвність функціональних проявів свідомості досить тривалий час у вітчизняній літературі замовчувалася.
+Західна соціально-філософська література репрезентує більш широку палітру поглядів на функцірнальні особливості суспільної свідомості.
+Вивчення різноманітних підходів і поглядів дає можливість розглядати суспільну свідомість як поліфункціональний феномен, найбільш фундаментальними проявами якого є пізнавальна, комунікативна, прогностична, оціночно – імперативна, інтегративно – мобілізуюча, мотиваційна, регулятивна і виховна функція.
+Пізнавальна функція суспільної свідомості здійснюється здебільшого у двох основних формах: як безпосередній процес масового усвідомлення світу шляхом узагальнення і систематизації емпірично набутих досвіду і знань; як процес цілеспрямованого, спеціалізованого, професійного здобуття знань, підпорядкованих потребам суспільно – історичної практики. Сумарним результатом побутово – масового освоєння світу є побутова свідомість, здоровий глузд, суспільна психологія. Професійне усвідомлення дійсності репрезентує такий суспільний інститут, як наука.
+На рівні побутової (масової) свідомості пізнавальна функція багато в чому має випадковий характер. Процес пізнання здійснюється не відповідно до загальних закономірностей, а найчастіше шляхом спроб і помилок. Він набуває емоційного забарвлення й підпорядковується задоволенню безпосередніх життєвих проблем.
+Пізнавальну функцію виконує кожна форма суспільної свідомості, хоча реалізується вона в них не однаково.
+Суспільна свідомість вказує, чого слід прагнути людині в практичній діяльності, щоб дійсність відповідала її природі і високому покликанню. Суспільна свідомість формулює мету суспільної діяльності. У цьому відношенні пізнавальна функція суспільної свідомості набуває дещо іншої якості – прогностичної і постає як процес передбачення суспільного розвитку. Це є необхідною умовою планування суспільних процесів і суспільної діяльності народу.
+Формування уявлення про майбутнє – так можна визначити головну мету прогностичної функції суспільної свідомості. Цю функцію вона виконувала завжди, починаючи з предміфологічного і міфологічного стану і закінчуючи сьогоденними формами розвитку наукової прогностики.
+Усвідомлюючи дійсність, історію і майбутнє, власні потреби й інтереси, люди обєднуються навколо тих чи інших ідей, поглядів, переконань, створюють певні соціальні спільності, спілкуються між собою. У даному випадку суспільна свідомість виконує інтегративну (ідейне обєднання людей) і комунікативну (їх спілкування між собою) функції, що мають такий же рівень загальності, як пізнавальна і прогностична.
+Комунікативність (спілкування) є основою формування суспільної свідомості, як і діяльність. Без спілкування людей одне з одним не може бути й мови про появу суспільної свідомості. Вона виникає як відповідь на потребу спілкування, обміну інформацією, узгодження дій, взаємопідтримки людей у боротьбі із зовнішніми обставинами. Саме тому комунікативний аспект не є випадковістю. Сформувавшись на підвалинах комунікації, свідомість забезпечує взаємозвязок людей в процесі їхньої взаємодії, життєдіяльності, праці. Засоби спілкування згуртовують або розєднують людей, доносять до них фрагменти людського досвіду, результати усвідомлення дійсності, забезпечують спілкування як індивідів, так і соціальних спільностей – класів і націй, народів і держав. У Т. Шевченка є такі рядки:
+  * “Ну що б, здавалося слова…
+  * Слова та голос - більш нічого
+  * А серце б’ється – ожива,
+  * Як їх почує!…”
+Суспільна свідомість є ціннісно – нормативною системою і тому виконує функцію ціннісної орієнтації та регуляції поведінки і діяльності людей у соціумі. Свідомість викристалізовує норми та цінності, мотиви й орієнтації, погляди і переконання, зберігає (історична память) і охороняє ( соціальний контроль) їх, пропонує, а не рідко нав’язує індивідам як шаблони та еталони, чим зумовлює формування певної системи цінностей і орієнтацій, регуляцію поведінки людей в соціумі. Ціннісно – орієнтаційна функція притаманна майже однаковою мірою всім формам суспільної свідомості, регулятивна – більше моралі та релігії, естетичній та політичній свідомості, правосвідомості.
+Суспільна свідомість є невичерпною скарбницею ідей, поглядів, уявлень, гіпотез і теорій. Вона виконує функцію соціальної пам’яті народу, завдяки якій люди зберігають життєвий досвід і користуються ним.
+Суспільна свідомість є скарбницею пам’яті, де накопичуються і закріплюються інтелектуальні надбання людства, система цінностей і норм, а головне притаманний лише людині логіко -–гносеологічний апарат їх здобуття – мислення. Знання та досвід передаються з одного покоління до іншого не лише завдяки свідомості, а й через предметні форми буття. Археологи відтворюють їхній зміст, інтерпретуючи знайдені предмети – залишки минулого – знаряддя праці, побутові речі, прикраси тощо. Історичну пам’ять поколінь утримують в собі також книги, а нині – і магнітофонні записи, кінофільми, дискети тощо. Їхнє значення як соціально – історичних ппам’яток важко переоцінити. І всеж, “живе знання” – функуціонуюча пам’ять суспільної свідомості – має суттєву перевагу: розом із знанням та досвідом вона розкриває шляхи їхнього здобуття та реалізації, що значно скорочує час і одночпсно поповнює можливості впровадження в практику [1: 298; 303 – 306].
+Найбільш активною і дієвою є класова свідомість. Оволодіваючи масами, ідеї стають матеріальними силами, втілюються в їхню діяльність, поведінку, суспільно – історичну практику.
+Класова свідомість охоплює широкий спектр уявлень і міркувань про становище класу в системі суспільних відносин, його інтереси і потреби, мету і засоби її досягнення. Вона має декілька відносно самостійних і разом з тим органічно взаємопов’язаних шарів. Перший з них включає питання про умови життя та праці, прибутки або заробітну плату, соціальні обставини та можливості їх покращення, виховання дітей тощо. Другий шар класової свідомості починає формуватися, коли клас не знаходить адекватного вирішення питань першого рівня – осови основ його безпосередніх інтересів. Саме незадоволеність інтересів врешті – решт підвотить соціального суб’єкта до необхідності усвідомлення відносин власності і влади [1: 308].