Поважність, зовнішня пристойність і сміливість – саме ці якості повинні культивуватись вихованням. З дуже раннього віку література, до якої молодь має мати доступ, і музика, яку їй дозволяється слухати повинні піддаватись суворій цензурі. Матері і няньки повинні розповідати дітям тільки канонізовані казки. Гомера й Гесіода не слід дозволяти з багатьох причин. По-перше, в їхньому змалюванні боги поводяться часом негарно, і це є поганим прикладом, а молодь треба навчати, що від богів не може походити щось погане, адже бог – творець не всіх речей, а тільки добрих. По-друге, в Гомера й Гесіода є речі розраховані на те, щоб навіяти читачам страх перед смертю, тоді як у вихованні все слід робити так, аби молоді люди прагнули загинути в бою. Юнаків слід навчати так, щоб вони вважали рабство гіршим за смерть, і тому їм не годиться читати про добрих людей, які плачуть і ридають, навіть над загиблими друзями. По-третє, пристойність вимагає ніколи не сміятися гучно, а тим часом Гомер говорить про “невмовчний регіт серед блаженних богів”. Як же вчителеві докоряти учням про веселощі, коли вони можуть навести йому цей уступ? По-четверте, в Гомера є сторінки, на яких вихваляються пишні банкети, й інші, що описують жадливість богів; такі сторінки відучують від стриманості. Не повинно бути таких розповідей, у яких негідникам щастить, а путящі люди нещасливі, бо моральний вплив таких розповідей на вразливі душі може бути згубним [Книга 2; 120].

Далі Платон переходить до цікавого аргументу проти драми. Добрій людині, каже він, не захочеться грати роль поганої людини, а в більшості драм є персонажі-лиходії, і тому драматургові та акторові, що грає роль негідника, доводиться наслідувати людей, винних у всіляких злочинах. Не годиться, щоб кращі люди імітували не тільки злочинців, а й жінок, рабів і взагалі людей, гірших за них. Тому п’єси, коли їх взагалі дозволяти, не повинні мати ніяких персонажів, крім бездоганних героїв-чоловіків доброго роду: “Коли хто з цих пантомімістів, таких розумних, що вони можуть зображати будь-що, прийде до вас і запропонує показати зі сцени самого себе і свою поезію, ми впадемо перед ним і поклонимось йому як приємному, святому, чудесному чоловікові, але скажемо йому, що в нашій державі таким, як він, життя не дозволено, бо закон цього не допускає. Отож, умастивши його миррою й надівши йому на голову вінок із вовни, ми випровадимо його з міста” [Книга 3; 129].

Платон також надає цензури музиці. Лідійський та іонійський лад слід заборонити, бо перший виражає смуток, а другий – розслаблення. Тільки дорійський (для розваги) та фригійський (для стриманості) лад можна допустити. Дозволені ритми повинні бути прості, вони мають виражати життя мужнє і гармонійне.

 
мої.роздуми.над.діалогом.платона.держава./вплив.літератури.на.виховання.txt · В останнє змінено: 17.12.2010 21:59 (зовнішнє редагування)
 
Recent changes RSS feed Donate Powered by PHP Valid XHTML 1.0 Valid CSS Driven by DokuWiki

(c) Українська філософія. Використання матеріалів дозволяється лише з посиланням на ресурс. Створення Majesty.