Не дивно, що в історії літератури обговорюється “платонівське питання”. Так називають філологічні та філософські дослідження, присвячені питанням дійсності творів, що дійшли під ім’ям Платона, їхньої хронології або історичної послідовності, їхнього написання й опублікування. “Платонівське питання” породило неозору в буквальному значенні слова спеціальну літературу. З 36 творів Платона, написаних у формі діалогу, тобто філософської бесіди, багато піддалися сумніву, що вони дійсно були написані Платоном. Доказом, що вирішує питання про дійсність творів, вважається вказівка Аристотеля, який був учнем Платона. Там, де такі вказівки відсутні, відкривається поле для скептичної думки [2, 5.

Давньогрецька філософія до платонівського часу або, як її ще називають до сократівська, викладала свої ідеї у формі часто загадково-афористичного мудрого повчання, у віршах або прозі. Сам предмет міркування філософів VI-V століть до н. е. був обмежений природою і властивостями п’яти елементів, її складових, землі, води, вогню, повітря й ефіру.

Основна тематика діалогів.

За довгі роки творчої діяльності Платона, характер та тематика його діалогів помітно змінились. Сам по собі діалог є неодмінним елементом драми. Однак драматичність може бути різна. Буває драматизм ситуації, а буває внутрішній драматизм ідей, що борються, драматизм протилежних переконань і т. д.

За формою і гідністю викладу діалоги Платона неоднорідні. Частина з них написана в драматичній формі. Це блискучі сцени з розумового життя Афін. Діючі герої цих діалогів – яскраво окреслені характери й особи – філософи, у центрі яких особистість Сократа, софісти, поети, рапсоди, політичні діячі. До таких діалогів відносяться, наприклад, діалоги “Протагор”, “Федон”, “Бенкет”. Іншу частину філософських творів Платона складають діалоги у яких діалогічна форма лише видимість, що слабко окреслює основний зміст. Це діалоги-трактати. Їхнє значення полягає не в художнім втіленні філософських поглядів, а в їхньому діалектичному розвитку й обґрунтуванні. Зразки таких діалогів – “Софіст”, “Філеб”, “Парменід”, “Держава”.

В широкій і різносторонній діяльності Платона велику увагу приділено проблемам держави, права і політики. Не випадково дві найбільші його праці є “Держава” і “Закони”. Вчення Платона про державу і право – суттєва і нерозривна частина всієї філософії, з якої лише умовно можна вичленити її політико-правовий аспект.

З іменем Платона пов’язане формування політичної філософії. Він вперше проаналізував на теоретичній основі фундаментальні проблеми політико-правового профілю, не втративши свого значення і для сучасних досліджень [2, 4, 8, 9].

Велика увага інтерпретацій до творчості Платона, втому числі і до його політико-правових концепцій, не зменшується на протязі більш ніж двох тисячоліть

Велика увага інтерпретацій до творчості Платона, втому числі і до його політико-правових концепцій, не зменшується на протязі більш ніж двох тисячоліть і є актуальною в наші дні. При цьому в центрі полеміки виявляються політичні бачення філософа, його вчення про державу, право і закони, утопічні проекти найкращого полісного устрою,<span class=“14pt”>уявлення про роль знань в політиці, про місце і значення людини в політичному житті, про співвіднесення державної влади та індивіда, права і полісного закону, про шляхи і форми забезпечення політичної справедливості, про мистецтво політики і законодавства і т. д. [4, 7].