В зв’язку з проблемою неминучості деградації і загибелі ідеального суспільства Платон презентує свою концепцію закономірної зміни різних державних форм як коловороту всередині певного циклу. В основі цієї концепції лежить ідея відповідності між п’ятьма видами державного устрою (аристократія, тимократія, олігархія, демократія, тиранія) і п’ятьма видами духовного складу людей. Причому, згідно Платона існує навіть геометричне число, яке визначає час коловороту для людського потомства і має значення для кращої якості народження. В цілому, сам коловорот всередині циклу з п’яти державних форм обумовлений порчею людської натури, в результаті якої залізо домішується до срібла, мідь до золота, виникає невідповідність та відхилення, ворожнеча та суперечки [4].

На зміну аристократичному держаному устрою (тобто ідеальній державі) як правильному і хорошому видові по схемі Платона по черзі йдуть чотири помилкових і грішних види. Платон характеризує їх в VIII книзі “Держава”. Висвітлюючи весь цей цикл деградації, Платон поєднує в своєму викладі різну аргументацію (філософську, політичну, міфологічну, містичну і т. д. ) і створює цілу динамічну картину політичного життя і зміни його форм.

Наслідком псування ідеального суспільства є поява приватної власності на землю, будинки, перетворення вільних в рабів; замість розумного панування в державі з’являється панування злого духу. Це – тимократія, під якою Платон має на увазі критсько-спартанський тип державного устрою. Така держава буде вічно воювати. Разом з тим, війна “головне джерело індивідуальних та суспільних бід, коли вона ведеться” [Книга 8; 299].

Через війни і суперечки тимократична держава поступово трансформується в олігархію. Цей устрій базується на цензі власності: при владі стоять багаті, бідняки не беруть участі в правлінні. Олігархія тримається на залякуванні та використанні озброєної сили. Олігархна держава всередині розколена: у ній дві ворогуючих між собою держави – держава бідняків і держава багачів [Книга 8; 306-311]. У бідних назріває ненависть проти нікчемних багачів, що призводить до перевороту в державі і встановленню демократії.

Перехід до неї Платон змальовує так: “Демократія, на мій погляд, створюється тоді, коли бідняки одержали перемогу, деяких з своїх противників знищать, інших виженуть, а решту зрівняють в громадянських правах і обов’язках… ” [Книга 8; 313-320]. Вцілому, Платон показує демократію як різносторонній та хороший устрій, але який не має певного керування. Рівність при демократії рівняє рівних і не рівних.

Демократичне уявлення про рівність орієнтоване на повне вирівнювання всіх в усьому, – оскільки в цих уявленнях відсутня сама ідея об’єктивних границь бажаної рівності. Правильно усвідомлена справедливість і відповідна їй рівність, а саме – “геометрична рівність”, яка має на увазі рівність по гідності і відрізняючись від простої, арифметичної “числової” рівності взагалі необхідні моменти розумного політичного порядку [Книга 8; 320].

Для людей, які живуть в умовах пороків державного устрою, характерний помилковий вибір цінностей, ненаситне стремління до здійснення блага (в тимократії – палке бажання до воєнних успіхів, в олігархії – до багатства, в демократії – до безмежної волі). Саме це, згідно Платона, і губить даний устрій. Іншими словами, кожна форма держави гине через внутрішнє протиріччя, притаманні її власному принципу і зловживанням останніми.

Демократія, згідно Платона, п’яниться свободою в нерозбавленому виді і з неї виростає її продовження і протилежність – тиранія. Надмірна свобода перетворюється в надмірне рабство. Тиран добивається влади. Тиранія – найгірший вид державного устрою, де панують беззаконня, знищення видатних потенційних противників, підозра до вільних думок, “очищення” держави від тих, хто сильний, великодушний, хоробрий, розумний і багатий. Тиранія – панування найгіршого, оточеного натовпом негідників [Книга 8; 318-326].

Розкриття злодіяння тиранії відноситься до числа кращих сторінок VIII книги “Держава”, де висвітлюється платонівська критика тиранічного правління, можлива сама яскрава у всій світовій літературі [1, 4, 5, 8].

В перекладі на мову платонівської “політичної геометрії” (яка знаходиться під впливом піфагорійської числової інтерпретації політико-етичних явищ) виявляється, що тиран живе в 729 раз гірше, чим істинний (аристократичний) правитель. В контексті платонівських пошуків закономірностей розвитку політичних відносин – це означає, що амплітуда коливань (від істини, добра і щастя до брехні зла і нещастя) всередині всього циклу зміни державних форм і разом з тим шкала розрахунку степені деградації політичного устрою від найкращого (ідеального аристократичного) до найгіршого (тиранічного) складалися з 729 етнічних одиниць. Багато критиків цих піфагорійських цифрових екзерсисів Платона стверджують, що це вражаючий підрахунок [1, 3, 7, 9].