Вчення про чуттєвість Кант називає “трансцендентальною естетикою”. Дослідження чуттєвості для нього перш за все означає виділення її елементів і їх дослідження. З самого початку він виділяє відчуття і явища як елементи чуттєвості: “Дія предмета на здатність уявлення, оскільки ми підпадаємо під його взаємодію (afficiert werden), є відчуття. Ті споглядання, які відносяться до предмету за допомогою відчуття, називаються емпіричними. А неозначений предмет емпіричного споглядання є явищем. ” [2; с. 127].

Чуттєвість – це не лише здатність сприймати враження, в ній повинні бути вміщені деякі моменти, які зроблять її активною людською здібністю. Людина здатна сприймати за допомогою законів, які є спільними для людських істот, тому що окрім множинних відчуттів є форми чуттєвості. Іншими словами кажучи, є в нас щось таке, що одразу надає форму предметності – “дає” предмет у просторі і часі. Отже, простір і час Кант вважає, перш за все, формами чуттєвості.

Простір і час – свого роду “герої” трансцендентальної естетики: “Отже, в трансцендентальній естетиці ми, перш за все, ізолюємо чуттєвість, відволікаючи все, що мислить при цьому, розсудок, за допомогою своїх понять, так, щоб не залишилося нічого, окрім емпіричного споглядання. Потім ми відокремлюємо від нього все, що належить відчуттю, так, щоб залишилось лише чисте споглядання і лише одна форма явищ, єдине, що може бути нам дане чуттєвістю a priori. При цьому дослідженні виявиться, що існують дві чисті форми чуттєвого споглядання…, а саме – простір і час. ” [2; с. 129].

Простір і час в “Критиці чистого розуму” розглядаються в принципі за одною схемою. Є лише деякі відтінки відмінностей [3; с. 365];

Простір і час не є лише емпіричними поняттями, що випливають із зовнішнього досвіду.

Простір і час – лише необхідні апріорні споглядання, що лежать в основі споглядань – в основі всіх споглядань взагалі.

Простір і час є не дискурсивні, або, як їх ще називають, загальні поняття, а чисті форми чуттєвого споглядання.

Простір і час виступають як безкінечно дані величини. При характеристиці часу ще є доданий один пункт, у нім визначена відмінність між часом і простором: “Час має лише один вимір: різні часи існують не разом, а послідовно (різні простори, навпаки, існують не один після одного, а одночасно)” [2; с. 136].

На той час мали місце два традиційні підходи і важливим є висновок, який у результаті, зробив Кант: простір і час не суть і не речі з-посеред речей, ні матеріал, ні субстанція і тому не повинні бути з ними ототожнені; але вони і не повинні бути зовсім відірвані від речей, точніше, від нашого, людського відношення до речей. Що ж – в позитивному розумінні – є простір? Що є час?

Кант прагне довести, що простір і час – в якості фундаменту, критерію форми існування предметів – є все-таки споглядання, уявлення, хоча вони є особливими. Основним аргументом на користь “споглядальної природи” даної форми є наступне: час (так як і простір) – один. “Різноманітні часи (простори) є лише суттю частини одного і того ж часу (простору)” [2; с. 137.]

Завдяки доведенням про те, що час (простір) – одне і що воно безкінечне, вважаються доведеними:

Специфіка часу (у порівнянні з простором), визначається завдяки тому, що простір асоціюється з “зовнішнім”, а час – з “внутрішнім” відчуттям. “За допомогою “зовнішнього” відчуття ми уявляємо собі предмети, які знаходяться за межами нас, і завжди в просторі. В ньому вже є вони встановлені, або можна встановити їх зовнішній вигляд, величину і відношення один до одного” [2; с. 129].

“Внутрішнє” відчуття визначається спочатку спогляданням “душею” самої себе, або “спогляданням” нами наших внутрішніх станів. “За своїми межами ми не можемо споглядати час, так як ми не можемо споглядати простір всередині нас” [2; с. 130].

Отже, з точки зору Канта, лише деякий найперший контакт людини, людської чуттєвості з світом можна визнавати як пасивне сприйняття зовнішніх подразників чи взаємодій. Але, все-таки, в основі людської чуттєвої здібності є те, що в самій чуттєвості як у чисто фізичній “системі” не вміщене. Це і є апріорні форми простору і часу. Згодом, Кант ставить перед собою завдання відокремити розсудок від чуттєвості і водночас об’єднати їх.

 
новаторська.філософія.імануїла.канта/чутливість.і.її.форми.простір.і.час.txt · В останнє змінено: 20.12.2010 16:51 (зовнішнє редагування)
 
Recent changes RSS feed Donate Powered by PHP Valid XHTML 1.0 Valid CSS Driven by DokuWiki

(c) Українська філософія. Використання матеріалів дозволяється лише з посиланням на ресурс. Створення Majesty.