Філософія релігії невіддільна від проблемної ситуації сучасної західної філософії. Філософія релігії в широкому значення слова – це філософія в різнобічних відношеннях з релігією.

Як твердить Ю. А. Кімелев у праці “Сучасна західна філософія релігії”, “найважливішою особливістю в нашому столітті став “лінгвістичний поворот”. Філософія мови стає одною з панівних парадигм філософії ХХ ст. За словами Кульмана, “філософія мови стає “першою філософією” [4, 29].

У філософії релігії сформувалась течія, об’єднуючим моментом якої є вибір мови релігії в якості основного об’єкта дослідження. Ця течія в західній філософській літературі позначається як “аналітична філософія релігії”.

Цей напрям зародився в Англії на початку нашого століття як реакція на короткий розквіт “англійського ідеалізму”. Його основною темою стала тема абсолюту.

Визначення “аналітична філософія” може відноситись до широкого кола явищ у філософії. У даній праці Кімелева вираз “аналітична філософія релігії” використовується до всієї сукупності різних філософських робіт, які сфокусовані на вивченні мови релігії. В основу такого широкого поняття аналітичної філософії релігії покладено як уявлення про “лінгвістичний поворот”, так і поняття “філософський аналіз” у всій багатоманітності його сучасних форм.

Представники аналітичної філософії релігії вважать, що цей вид філософії релігії є правдивим і перспективним. У зв'язку з цим є дуже цікавими погляди Йозефа Бохеньського, якого вважали одним із лідерів неосхоластичної філософії.

Ю. А. Кімелев аналізує вступне слово Бохенського на Восьмому міжнародному конгресі з філософії Вітгенштейна.

“Філософія сьогодні, - заявляє Бохенський, - є аналітичною філософією, а все інше належить історії. Аналітична філософія – це “метамовна філософія”. [4, 31]. На думку Бохенського, філософія релігії знаходиться зараз на початку нового періоду.

“До появи аналітичної філософії відношення філософії та релігії не були “чистими”. Філософія постійно поставала або як заміна, або як опора релігії, виконувала не аналітичні, але синтетичні функції. Вона намагалась створити синтез всього людського стажу і ставала носієм будь-якого світобачення. Крім того, філософія була орієнтована “об’єктно-мовно”. Вона часто говорила про ті ж предмети, що й релігія.

Бохенський стверджує, що філософія релігії повинна стати “логікою релігії”. Він не виключає, що філософія релігії може здійснювати ті функції, які традиційно здійснювала філософія”. [4, 32]

За словами Кімелева, аналітична філософія релігії не звертається безпосередньо ні до дослідника, ні до конструювання об’єкта релігії” [4, 32].

Мова релігії – це всі мовні компоненти, які використовують в релігійній ідеології, теорії і на практиці. Як правило, об’єктом філософського дослідження стає лиш мовне вираження фундаментальних віроповчальних положень.

“У рамках філософії релігії йдуть суперечки про те, чи потрібно під мовою релігії розуміти якусь особливу “релігійну мову” чи “релігійне використання мови”. На даний час визнання дістала точка зору, чітко сформульована Пітером Донованом. Донован визнає, що можна говорити і про релігійне використання мови, і про релігійну мову” [4, 33].

Ключовою проблемою аналітичної філософії релігії стала проблема смислу мови релігії.

На думку дослідника Р. І. Павільоніса, ця проблема в загальному полягає “у вказівці” критеріїв зрозумілості мовних виразів, у виявленні співвідношення осмисленого і беззмістовного, осмисленого та істинного чи неправдивого, осмисленого та граматично правильного” [4, 33].

За Кімелевим, “релігія розглядається як мовна діяльність, а серцевину релігії утворюють вірування, які мають форму висловлювань. Відповідно аналіз смислу таких висловлювань є аналіз смислу релігії” [4, 33].

Як далі стверджує дослідник, “у процесі аналізу смислу релігійних висловлювань, які виражають вірування, аналітична філософія релігії стикається з філософсько-епістемологічним дослідженням релігійних вірувань.

Нечасто тому на даний час вираз “аналітична філософія релігії” застосовується для позначення епістемологічного аналізу релігії” [4, 33]. І тому з точки зору Кімелева, ці підходи є різними, хоч і дуже близькими у багатьох випадках, особливо в англомовній літературі. Визначення проблеми смислу при дослідженні мови релігії створює можливості як до типологічного, так для історичного поділу аналітичної філософії релігії.

Перший тип зв’язаний зі спробами виробити якийсь фактичний критерій смислу релігійних висловлювань.

До другого типу відносяться всі ті філософські підходи до мови релігії, що формувалися як реакція на спроби встановити смисловий критерій щодо мови релігії. До цього типу слід віднести всі ті концепції, які являють собою філософську вказівку на осмисленість мови релігії. При цьому смисл релігійної мови може розумітися різнобічно.

Вказані типи аналітичної філософії релігії можна розглядати як “критичний і як апологетичний варіанти аналітичної філософії релігії” [4. 34].

Відповідно аналітична філософія релігії ділиться на філософію релігії логічного атомізму, логічного позитивізму і на філософію релігії на основі повсякденної мови чи на основі філософії пізнього Вітгенштейна.