Не зважаючи на великі зусилля, які витрачає філософія і інші науки, проблема людської свідомості (індивідуального і суспільного) далека від свого вирішення. Багато незрозумілого приховують в собі механізми, функції, стани, структура і властивості свідомості, її взаємовідносини з діяльністю і особистістю індивіда, шляхи її формування і розвитку, зв'язок з буттям. Важливо підкреслити, що питання про взаємовідносини свідомості і буття не зводяться до проблеми первинного і вторинного, хоча і виходять з цього. Вивчення відношення свідомості і буття включає вивчення її різноманітних і історично мінливих типів і форм, тобто в деякій мірі це є “вічним питанням”. “Вічним” не в тому розумінні, що його неможливо вирішити, а в тому розумінні, що розвиток форм людської життєдіяльності, прогрес культури і науки постійно ускладнює і змінює конкретні форми відношень свідомості буття і ставить багаНе зважаючи на великі зусилля, які витрачає філософія і інші науки, проблема людської свідомості (індивідуального і суспільного) далека від свого вирішення. Багато незрозумілого приховують в собі механізми, функції, стани, структура і властивості свідомості, її взаємовідносини з діяльністю і особистістю індивіда, шляхи її формування і розвитку, зв'язок з буттям. Важливо підкреслити, що питання про взаємовідносини свідомості і буття не зводяться до проблеми первинного і вторинного, хоча і виходять з цього. Вивчення відношення свідомості і буття включає вивчення її різноманітних і історично мінливих типів і форм, тобто в деякій мірі це є “вічним питанням”. “Вічним” не в тому розумінні, що його неможливо вирішити, а в тому розумінні, що розвиток форм людської життєдіяльності, прогрес культури і науки постійно ускладнює і змінює конкретні форми відношень свідомості буття і ставить багато питань перед філософською думкою.

Місце свідомості в структурі буття не може бути недооціненим. Її слід розуміти як щось таке, яке працює, є співучасником буття, суттєвим для життя, а не таке, яке існує поза і над життям. Свідомість проявляє себе не тільки по відношенню до дійсності. Вона є і відношенням дійсності, тобто вона є і реальною справою. Очевидно, що між цими двома ведучими типами відношень до світу, існують не тільки суттєві відмінності, але й реальні протиріччя, подолання яких не є простим, як непростим є подолання протиріч між свідомістю і діяльністю, думкою і словом, словом і ділом. Єдність свідомості і діяльності, про яку говорять психологи не дане, а задане. Воно повинно бути побудованим, точніше воно повинно будуватися постійно.

Важливо відмітити, що свідомість, діяльність і особистість індивіда є суперечлива єдність, яка постійно розвивається і майже не диференціюється. Звичайно, можна і потрібно вивчати кожен з цих феноменів окремо. Але завжди потрібно мати на увазі цілісне, тобто, людину і її місце в світі. В цьому цілісному в якості ведучого факторах на різних етапах розвитку може виступати або діяльність, або свідомість, або особистість. Але при цьому свідомість виступає в якості зв'язку, посередньої ланки між діяльністю і особистістю.

Якщо перейти від пізнавального плану розгляду проблем свідомості до соціотехнічного, то абсолютно очевидно, що суспільству потрібна не всяка діяльність, не порожній активізм, а діяльність кваліфікована, цілеспрямована, доцільна, свідома. Так чи інакше, суспільству потрібна не будь-яка емпірична людська індивідуальність, а особистість, яка переконана, самостійна, має владу над собою і над діяльністю, здатна до виконання вільних дій. Суспільство не задовільняється споглядальною і бездіяльною свідомістю, рівноцінно, як безособисте, байдуже розуміння, знання. Тому свідомість — не просто епітет, який використовується до поняття діяльність і особистість, воно повинно складати її суттєву властивість, входити в її визначення. Хоч суспільство і закликає до свідомості, однак його реальні виховні і організаційні заходи спрямовані на діяльність і особистість. Якість і дієвість таких заходів визначається тим, настільки в них враховується вся повнота тріади: діяльність, свідомість, особистість. Ця тріада як предмет спеціально побудованого дослідження, як соціотехнічний і психотехнічний об'єкт розвитку і формування зв'язує суспільствознавство і людинознавство, які одне без одного не можуть вирішити глобальні практичні та соціальні проблеми. На даному етапі, в період ринкових відносин, як ніколи потрібна діяльна і діюча свідомість, яка повинна стати позитивним фактором розвитку суспільства і його інститутів. В основі такої свідомості повинна лежати думка про зміст людського буття, про дійсно правдиві людські цінності.то питань перед філософською думкою.

Місце свідомості в структурі буття не може бути недооціненим. Її слід розуміти як щось таке, яке працює, є співучасником буття, суттєвим для життя, а не таке, яке існує поза і над життям. Свідомість проявляє себе не тільки по відношенню до дійсності. Вона є і відношенням дійсності, тобто вона є і реальною справою. Очевидно, що між цими двома ведучими типами відношень до світу, існують не тільки суттєві відмінності, але й реальні протиріччя, подолання яких не є простим, як непростим є подолання протиріч між свідомістю і діяльністю, думкою і словом, словом і ділом. Єдність свідомості і діяльності, про яку говорять психологи не дане, а задане. Воно повинно бути побудованим, точніше воно повинно будуватися постійно.

Важливо відмітити, що свідомість, діяльність і особистість індивіда є суперечлива єдність, яка постійно розвивається і майже не диференціюється. Звичайно, можна і потрібно вивчати кожен з цих феноменів окремо. Але завжди потрібно мати на увазі цілісне, тобто, людину і її місце в світі. В цьому цілісному в якості ведучого факторах на різних етапах розвитку може виступати або діяльність, або свідомість, або особистість. Але при цьому свідомість виступає в якості зв'язку, посередньої ланки між діяльністю і особистістю.

Якщо перейти від пізнавального плану розгляду проблем свідомості до соціотехнічного, то абсолютно очевидно, що суспільству потрібна не всяка діяльність, не порожній активізм, а діяльність кваліфікована, цілеспрямована, доцільна, свідома. Так чи інакше, суспільству потрібна не будь-яка емпірична людська індивідуальність, а особистість, яка переконана, самостійна, має владу над собою і над діяльністю, здатна до виконання вільних дій. Суспільство не задовільняється споглядальною і бездіяльною свідомістю, рівноцінно, як безособисте, байдуже розуміння, знання. Тому свідомість — не просто епітет, який використовується до поняття діяльність і особистість, воно повинно складати її суттєву властивість, входити в її визначення. Хоч суспільство і закликає до свідомості, однак його реальні виховні і організаційні заходи спрямовані на діяльність і особистість. Якість і дієвість таких заходів визначається тим, настільки в них враховується вся повнота тріади: діяльність, свідомість, особистість. Ця тріада як предмет спеціально побудованого дослідження, як соціотехнічний і психотехнічний об'єкт розвитку і формування зв'язує суспільствознавство і людинознавство, які одне без одного не можуть вирішити глобальні практичні та соціальні проблеми. На даному етапі, в період ринкових відносин, як ніколи потрібна діяльна і діюча свідомість, яка повинна стати позитивним фактором розвитку суспільства і його інститутів. В основі такої свідомості повинна лежати думка про зміст людського буття, про дійсно правдиві людські цінності.

 
свідомість.як.відображення.дійсності/висновки.txt · В останнє змінено: 06.01.2011 19:28 (зовнішнє редагування)
 
Recent changes RSS feed Donate Powered by PHP Valid XHTML 1.0 Valid CSS Driven by DokuWiki

(c) Українська філософія. Використання матеріалів дозволяється лише з посиланням на ресурс. Створення Majesty.