У контексті філософсько-релігійних рефлексій Августина особливе місце посідає трактування проблеми часу. Фактично до нього жоден мислитель не приділив їй стільки уваги і не провів подібного глибокого філософського аналізу. Ось чому Августин починає серйозно розмірковувати над проблемою, що було „до” і „після” творення світу, тобто над проблемою часу. Мислитель присвятив їй практично усю одинадцяту книгу своєї „Сповіді”.

До речі, сама проблема виявилась і достатньо складною: „Поки ніхто мене не питає про нього [час], я не розумію і не маю жодних труднощів, але як тільки намагаюся щось сказати про нього, я потрапляю у тупикову ситуацію” [1:292]. Водночас Августина зовсім не влаштовує і те, як трактували час античні мислителі, котрі сам хід часу ставили у залежність від руху небесних тіл.

У 11-й книзі Августин фактично розмірковує над трьома проблемами:

  1. про відношення часу до буття, про вічність і початок часу;
  2. про пізнання часу;
  3. про вимір часу.

Він реально пропонує власну концепцію часу. Він з’ясовує, що час аж ніяк не виникає внаслідок руху небесних тіл і не є субстанцією. Тобто час не існував до створення світу, а є результатом Божої творчості — „цей час створив Ти, і не міг проходити час, поки Ти не створив його” [1:291]. Тут ми можемо умовно стверджувати, що час має свій початок, але у причинному, генетичному плані. Його початок, як і початок усього світу, який є мінливим, слід шукати у бутті, яке є незмінним та вічним. Що ж є цим буттям? Августин вважає, що це Бог „… для Якого не має різниці між буттям і життям, оскільки Ти [Бог є досконале Буття і досконале Життя. Ти досконалий і не змінюєшся… ” [1:58].

Уже тут Августин робить спробу повернути проблему у більш широке русло: поряд із поняттям часу він розглядає ще і поняття вічності, яке є основною характеристикою життя. „… життя це та мудрість, через Яку виникло все, що є, що було і що буде… для нього немає „було” і „буде”, а лише єдине „є”, оскільки воно вічне, а вічність не знає „було” і „буде” [1:228]. Саме від неї бере початок час. З вічністю його поєднує тривалість, що є основною характеристикою часу. Суттєво зазначити, що і час, і вічність Августин не виносить поза рамки буття, а, навпаки, трактує їх як атрибути конкретного буття, що відтворюють міру його стабільності. До речі, як раз ця міра і є, як міркує мислитель, тривалістю. „… тривалість часу є нічим іншим, як послідовність проходження множини моментів, що не можуть співіснувати разом; у вічності нічого не минає, але перебуває як теперішнє у своїй повноті; час як теперішнє в повноті своїй перебувати не може” [1:290].

Відповідно до його розуміння, час є мірою руху і змін, властивих усім “створеним” конкретним речам. Проте, міру зміні речей дав Бог. „Прекрасне народжується і гине; народжуючись, воно починає бути і росте, щоби досягти повного розквіту, а, розцвівши, старіє і гине… Народившись і прагнучи бути, прекрасне, чим скоріше воно росте, утверджуючи своє буття, тим сильніше поспішає в небуття: така міра, встановлена Тобою для земних речей, тому що вони лише частки цілого, що існують неодночасно; минаючись і змінюючи один одного, вони, наче актори, розігрують певну п’єсу, в якій їм відведені окремі ролі” [1:113].

Аналізуючи час як окремий фрагмент вічності, Августин спробував пояснити і такі основні категорії часу, як сьогодення, минуле, майбутнє. І тут він прийшов до висновку, що ні минуле, ні майбутнє не мають дійсної орієнтації, вона притаманна лише сьогоденню, за допомогою якого щось може мислитися як минуле чи майбутнє. Взявши до уваги таку характеристику часу як тривалість, Августин таким чином міркує про ці три категорії: „Наша увага тривала і вона переводить в небуття те, що з’являється. Проте майбутній час не є тривалим — його взагалі не існує; тривале майбутнє — це довге очікування майбутнього. Минуле теж не є тривалим; тривале майбутнє — це тривала пам’ять про минуле” [1:306].

Та у Августина ми зустрічаємось з іншою періодизацією часу. У книзі 11, 20, 26, що на сторінці 297, він каже: „… ні майбутнього, ні минулого не існує… існує три часи — теперішнє речей минулих, теперішнє речей сучасних і теперішнє майбутніх речей. Насправді ці часи існують у душі нашій, і я не бачу їх ніде, окрім як у ній… ” і знову наголошує, що „теперішнє речей минулих існує лише у пам’яті, теперішнє речей сучасних — у спогляданні, а теперішнє майбутніх речей — в очікуванні, надії. ”

Час у творі „Сповідь” трактується Августином Блаженним як лінійний, а не циклічний, що означає:

Приведення як майбутнього, так і минулого до сьогодення доводить божественну абсолютність. У Бога раз і назавжди з'єднані сьогодення з минулим і майбутнім. Августинове розуміння протилежності абсолютної вічності Бога і реальної мінливості матеріального і людського світу стало однією з основ християнського світогляду.

 
твір.августина.блаженного.„сповідь./проблема.часу.txt · В останнє змінено: 19.12.2010 18:24 (зовнішнє редагування)
 
Recent changes RSS feed Donate Powered by PHP Valid XHTML 1.0 Valid CSS Driven by DokuWiki

(c) Українська філософія. Використання матеріалів дозволяється лише з посиланням на ресурс. Створення Majesty.