Християнській основі своєї філософії Августин надавав великого значення. Він здійснив те, що тільки позначено в його попередників: зробив Бога центром філософського мислення, його світогляд був теоцентричним. З принципу, що Бог первинний, випливає і його положення про перевагу душі над тілом, волі і почуттів над розумом. Ця першість має як метафізичний, так і гносеологічний і етичний характер.
Бог є вищою сутністю, тільки Його існування випливає з власного єства, все інше існує з необхідності. Він єдиний, існування якого незалежне, все інше існує лише завдяки божественній волі. „Адже Ти творив не по потребі, а з повноти благодаті Твоєї” [1:342]. Ще Платон говорив, що Творець, будучи благим і не знаючи заздрощів, побажав, щоб творіння Його були, наскільки вони можуть, подібні Йому. Бог є причиною існування всього сущого, усіх його змін; Він не тільки створив світ, але і постійно його зберігає, продовжує ним опікуватись. Августин відкидає міркування, згідно з яким світ, будучи створеним одного разу, розвивається далі сам. „Він не відійшов від Свого творіння: воно з Ним і в Ньому. Де ж Він?… Він в самій глибині серця, та лише серце відійшло від Нього”[1:114].
Бог у творі „Сповідь” представлений як абсолютно істинне і найвище буття. Августин не ставив собі завданням конкретно окреслити сутність Бога, яку, на його думку, понятійно виразити нереально, бо жодна назва чи мовний вираз не можуть її відтворити. Про Бога можна, швидше, сказати те, чим Він не є, аніж те, що Він є. Бог-Абсолют у Августина фактично є істотою, про яку у Старому Заповіті сказано, що Він є „сущим”. Ось якими словами він описує Творця у книзі 1, 4; с. 55: „Найвищий, Найдобріший, Наймогутніший, Всевладний, Наймилосердніший, і Найсправедливіший; Найдальший і Найближчий; Найпрекрасніший і Найсильніший, Нерухомий і Незбагненний; Незмінний і Той, що все змінює, вічно Юний і вічно Старий,… вічно в русі, вічно в спокої, збираєш і не потребуєш, несеш, наповнюєш і покриваєш; твориш, живиш і вдосконалюєш; шукаєш, хоч в Тебе все є”. Він один має самодостатнє і незалежне існування, бо усяке інше буття існує лише завдяки Його діяльності. В Августина спостерігаємо й суттєве розходження з попередньою традицією, зокрема з Плотіном. Останній своє буття (Єдине) поставив чи підняв над усяким іншим буттям, в той час коли Бог Августина сам стає найвищим і єдиним буттям. На противагу неоплатонікам, які трактують Абсолют як безособову Єдність, Августин представляє Його як особу, що творить світ, і людину на основі доброї волі, що перебуває в Ньому. [8: с. 90 „Адже воля притаманна Богу до початку творення: ніщо не могло бути створеним, якби воля Творця не існувала раніше створеного. Воля Бога властива самій субстанції Його” [1:289].
І нарешті, виходячи з вимог християнської догматики, Августин представляє сутність Бога у відповідності з догматом триєдності: Отець, Син і Святий Дух. Усім трьом особам Св. Трійці притаманна єдина спільна Божа природа, а тому можна стверджувати єдиносущність Бога-Отця і Бога-Сина. „Вже в імені Бога я впізнав Отця, що створив це, Началом йменувався Син, через Якого все створено, віруючи в троїчність Бога мого, як я вірив, шукав я її в святих пророцтвах Його. „І ось Дух Твій носився над водами”. Ось Трійця, Боже мій: Отець і Син, і Святий Дух, Творець всякого творіння” [1:343].
Бог є також найважливішим предметом пізнання, пізнання ж дочасних, релятивних речей безглузде для абсолютного пізнання. Бог виступає в той же ж час і причиною пізнання, він вносить світло в людську душу, у людську думку, допомагає знаходити людям правду. Бог є найвищим благом і причиною всякого блага. Тому що усі існують завдяки Богу, так і всяке благо походить від Бога. Людині також дано пізнати це благо, пізнавши Бога, Найвище Благо та Істину. „І все це дари Бога мого; не сам я дав їх собі; все це добре, і все це — я. А отже, благий” [1:73].
Мислитель також заперечує теорію еманації [1], котру він замінює вченням про творення світу Богом і відповідне тлумачення його як створеного. Ідея креаціонізму, яка, до речі, була сформульована вже на самому початку Старого Заповіту, відтепер стане однією з центральних у християнській метафізиці взагалі і в Августина зокрема. Справді, мислитель вважає, що Бог створив природу „з нічого” актом Своєї волі, при цьому свобідної волі. „І все-таки це не було повне „ніщо”: було щось безформне, позбавлене будь-якого вигляду. ”[1:311] „Ти ж, Господи, створив світ із матерії безформної… Із цієї невидимої і невлаштованої землі, із цього безформного, цього майже „ніщо” Ти і створив все те, з чого цей мінливий світ складається… ” [1:314] Стає цілком очевидним, що Бог у Августина представлений не просто як генетичне начало усього існуючого, але і як субстанційна основа буття. За таких умов Бог стає ще й фактором впорядкування буття, умовою існуючого порядку.
Матерія, згідно з Августином, є первинною щодо форми, але не у часі, а логічно, як умова, оформлення існуючого. „Матерії належить першість лише відносно того, що з неї виникло; вона первинна не тому, що вона „робить”, адже вона сама зроблена і не має першості у часі” [1:336]. Проте, матерія „здатна прийняти форму і послужити матеріалом для творення: адже світ вже був в ній, але в хаотичному стані, без різниці в якостях та формах; впорядкований і гармонійний, він і називається небом і землею: перше — світ духовний, друга — тілесний” [1:324].
Яке ж місце у своєрідній формулі „Бог — Світ — Людина” відведено самій людині? Блаженний Августин стверджує абсолютну незалежність Божества від світу Його творінь. Виливаючи свої дари, Бог не бідніє, не „марнує Себе”, але „збирає”, організовує людину. Що ж являє собою ця людина? Вона — лише частина створеного, вона смертна, вона грішна, вона горда. Що ж робить її такою? „Дружба з цим світом”, яка є „зрадою” Богові. [1:66] „Горе тобі, звичаю людський, що підхоплюєш нас потоком своїм! Хто ж спротивиться тобі?” [1:68] „Життя, яким ми живемо тут, має свою привабливість… Ради всього цього людина і дозволяє собі грішити… ” [1:79-80] Та вже першим кроком до Бога може стати щире розкаяння у вчинених гріхах. Людина повинна наважитись звернутись до Бога, тому що Бог створив її, щоб вона йшла до Нього, і лише в Ньому знаходить людина спокій. Адже в людському суспільстві „… бажання громадянина чи іноземця не сміє порушувати суспільної угоди, закріпленої законом чи звичаєм держави чи народу: будь-яка частина, яка не узгоджується з цілим, потворна”. То ж в скільки раз досконалішим є Небесне царство. „Бог стоїть над усім; адже і в людському суспільстві більша влада стає над меншою, і ця остання їй підкоряється” [1:97].
Та це не означає, що людина не має жодних прав і є невільником у своєму земному житті. Господь створив її вільною, надавши право владарювати над царством земним, не забуваючи про духовне царство, те, що в Небі. „Тому людина, яку Ти створив по подобі Своїй, не отримала влади ні над світилами небесними, ні над найпотаємнішим небом, ні над днем і ніччю,…, ні над зібранням вод, тобто над морем. Вона отримала владу над рибами морськими і птицями небесними, над всіма тваринами і над землею… ” [1:361] Їй дозволено все, вона „судить і схвалює те, що правильно, і не схвалює те, що шкідливо… ” [1:361], покладаючись при цьому у своїх рішеннях на Того, Хто її створив.
Спрямованість до Бога для людини природна, і єдино через з'єднання з Ним людина може досягти щастя. Як же ж трактує Блаженний Августин поняття „щастя”? Для того, щоб дати вичерпну відповідь варто скористатись його ж словами: „Щасливе життя не побачиш оком: це не тіло” [1:256]. Цього не повідомлять зовнішні відчуття: „Я не бачив її, не чув, не нюхав, не пробував на смак чи на дотик. Я пізнав її [радість, коли радів, в душі своїй… ” [1:257] і „… цю радість і називають щасливим життям” [1:258]. Проте, радість ця не земна, а „… радість, дарована істиною”, тією Істиною, якою є Господь. Августин вважає, що кожна людина є щасливою, та в кожного з нас це щастя є чимось іншим: „один щасливий тоді, коли вже живе щасливим життям; інші щасливі сподіванням на нього — останні менше щасливі, ніж ті, які дійсно щасливі, та все ж їм краще, ніж тим, хто не живе щасливим життям, і не сподівається на нього” [1:255-256]. Віднайти сенс життя, за Августином, можна лише в пошуках Бога. „Коли я шукаю Тебе, Боже мій, я шукаю щасливе життя. Буду шукати Тебе, щоб жила душа моя! Душа моя живить тіло, а душу мою живиш Ти” [1:255].
В такий спосіб філософія Августина відкриває простір для теології.
„І не вподібнюйтесь до цього світу, тримайтесь осторонь. Уникаючи його, живе душа; прагнучи до нього, вмирає” [1:358].
