ДІДРО (Diderot), Дені (5 жовтня 1713 — 31 липня 1784) — ідеолог революційної французької буржуазії XVIII ст., філософ-матеріаліст, письменник і теоретик мистецтва, просвітник, голова енциклопедистів. Народився у м. Лангре в сім'ї заможного ремісника. Після декількох років навчання в місцевому єзуїтському коледжі переїхав в Париж, де закінчив коледж Д'Аркур. Опозиційне настроєний по відношенню до феодальних порядків, Дідро став на сторону керованого буржуазією народного руху, направленого проти привілейованих класів і королівської влади. В ранніх творах — “Філософські думки” (“Les Pensees philosophiques”, 1746, в цьому ж році спаленого за рішенням парижського парламенту), “Прогулянка скептика або Алеї” (“Les Allees, ou la Promenadк dusceptique”, 1747, видавн. 1830). В 1749 році Дідро був заарештований і ув'язнений в Венсенському замку. Після звільнення він приступив до створення направленої проти феодальної релігійної ідеології “Енциклопедії наук, мистецтв і ремесел” (“Encyclopedic,ou Dictionnaire aisonned essciences,des artsetdes metiers”, 1751 — 1780), в якій були викладенні основи прогресивного в той час буржуазного світогляду. В створенні “Енциклопедії “брали участь Д' Аламбер, Вольтер, Монтеск'є, Кондільяк, Гольбах і інші. Новаторством Дідро було введення в “Енциклопедію” розділу праці, техніки і виробництва; в статтях і малюнках Дідро, які він розміщував в цьому розділі, проявились його демократичні симпатії і інтерес до виробничої діяльності суспільства. Більше 20 років віддав Дідро “Енциклопедії ” і, не дивлячись на переслідування, зумів довести видання до кінця. Одночасно Дідро створив ряд відомих філософських і художніх творів “Думки про пояснення природи ” (“Pensees sur Гinpretationdelanature”, 1754), “Розмова Д'Аламбера з Дідро” (“Entretien entre d' Alembert etDiderot”), “Сон Д' Аламбера ” (“Reve d' Alembert ”, 1769, видавн. 1830), “Філософські принципи матерії і рух ” (“Sur la matiereetvemouvement ”, 1770, видавн. 1798), “Монашка ” (“Lareligieuse ”, 1760, видавн. 1796), ” Небіж Рамо ” (“LeneveudeRameau ”, 1762 — 1779, видавн. 1805), “Жак фаталіст і його господар ” (“JacquesleFatalisteetsonMaitre ”, 1773, видавн. 1792) і інші.
У своїх творах Дідро, звільнившись від натуралістичного стилю міркування, пропонує зовсім інші, нетрадиційні рішення проблем, у тому числі і проблеми свободи.
Орієнтоване на змалювання лише дійсного аспекту реальності природничо-наукове знання просто нездатне (не має відповідних засобів) фіксувати можливий (минуле і майбутнє) її аспект. Однак людина, суспільне буття взагалі характеризується (на відміну від лише “дійсного “параметра природнього буття) існуванням багатомірним, одночасно в усіх (і дійсному, і можливому) параметрах об'єктивної реальності. Звичайно, специфічно людське буття разом з його найістотнішими рисами — свободою, творчістю, історичністю тощо — просто неможливо адекватно виразити природничо-науковими засобами, якими фіксується лише його дійсна “проекція” ; — фізично-анатомічна його будова, такі формальні параметри, наприклад свободи, “як негативна ” її зовнішність — “свобода від… ”, що становить переважно її політичний аспект. Звідси “парадоксальність ” і “одномірність ” в змалюванні проблеми людини, свободи, творчості більшості мислителів-просвітників, що у своїй філософській творчості орієнтувалися на природничо-науковий взірець.
Що ж до Дідро, то він, тяжіючи у своїй творчості до аналізу саме “парадоксальних залишків ” застосовує у більшості своїх творів не традиційно-натуралістичну форму трактату, а діалог, який відкриває ширші можливості для відображення багатомірних структур людського існування. І все ж традиційний, загальноприйнятий на той час, “натуралістичний ” стиль написання філософських творів не дає можливості Дідро вийти за межі властивої Просвітництву парадигми.
Сюжет роману “Небіж Рамо” нетрадиційний з огляду на закони жанру. Роман не має чіткої фабули і розпадається на безліч епізодів, що трапляються з Жаком і його хазяїном, які подорожують нескінченно довгою дорогою. Ця дорога, що виходить “нізвідки ” і продовжується в “нікуди”, об'єднує епізоди, символізуючи життєвий шлях людини у всій складній і суперечливій розмаїтості життєвих подій і фактів. Жак намагається тлумачити єдино можливим лише те, що “наперед визначене”. Людина, за його словами, з такою ж неминучістю йде шляхом слави або ганьби, як і куля, хай навіть і наділена свідомістю, котиться схилом гори. І якби ланцюг причин і наслідків, що становлять життя людини, став би нам відомий, ми упевнилися б, що людина чинить лише так, як змушена чинити. Однак йому заперечує хазяїн, який вказує на принципову можливість і прямо протилежного пояснення.
Говорячи про позицію Жака, який прагне бути фаталістом, Дідро відзначає: “Нерідко він бував так само непослідовним, як і ми з вами, і схильний забувати свої принципи ”. Непослідовність, складність, суперечливість — ось, згідно з Дідро, характеристики реального життя. Саме такому зображенню реальності, що не “вкладається ” у будь-які “послідовні”, “логічні “схеми, і підпорядкований зміст роману. Таке зображення було принципово неможливим у традиційному на той час, за взірцем науково-природного тракту, філософському тексті. Тим-то у філософських творах позиція Дідро не відрізняється принципово від інших просвітників. Проте Дідро зумів побачити й інші можливості підходу до проблеми свободи і, прагнучи реалізувати їх, вдається до таких засобів, як діалог і художня творчість. Вчинивши так, Дідро, по суті, впритул підходить до ідеї антиномічності буття, насамперед людського буття. Разом з тим свідома постановка філософської проблематики в цьому плані і осмислення наслідків, що з неї випливають, лежить вже за межами фундаментальної парадигми Нового часу, в рамках того специфічного історико-філосовського феномена, який іменується класичною німецькою філософією.
В 1773 за запрошенням Катерини II відвідав Росію і марно намагався переконати російську царицю в необхідності проведення прогресивних соціально-політичних реформ. Дідро вважав, що Росія стане важливим фактором в світовій історії. Він передбачив піднесення російської культури і ріст її впливу на світову культуру. Бесіди Дідро з Катериною II і його судження про кріпацьку Росію XVIII ст. відобразилися в його “Замітках… ” (“Melangesphilosophiques… ”, 1870). Уже на схилі років приступив до вивчення російської мови, щоб мати можливість читати в оригіналі Ломоносова, Сумарокова, Хераскова, твори яких разом з іншими російськими виданнями він вивіз з Петербургу в Париж. Дідро був почесним членом Петербурзької академії наук і Академії мистецтв. В Росії ще при житті Дідро були видані в російському перекладі деякі його твори, а також ” Статті про філософічні роздуми ”, переклад з “Енциклопедії ” (1774). В останнє десятиліття свого життя Дідро завершив твір — “Систематичне спростування книги Гельвеція “Про людину” ” (“Refutationde Fouvrage d'Helvetius intitule L'Homme ”, 1773 - 1774, видавн. 1875) і “Елементи фізіології ” (“Elements de physilogie ”, 1774 -1780, видавн. 1875).
В творах Дідро матеріалістична філософія, у порівнянні з англійським і голландським матеріалізмом XVII ст., досягла більш високого ступеня. Дідро відстоював думку про матеріальність світу і розглядав все існуюче як конкретні форми існування єдиної, вічної, нестворюваної матерії. Відкидаючи дуалізм, він вважав, що матерія — єдина субстанція і що причина існування матерії знаходиться в ній самій. Дідро стверджував єдність матерії і руху, відкидав існування абсолютного спокою, намагався подолати механіцизм.
Вся природа, згідно Дідро, знаходиться у вічному русі і розвитку. Все гине в одній формі і відновлюється в іншій. Активність матерії пояснюється її гетерогенністю (різнорідністю). Матерія складається з незчисленних елементів, причому кожному з них властиве своя, особлива якість. За Дідро, багатоманітність форм матерії створюється зіткненням і сполученням різноякісних елементів.
Борячись проти твердження про божественне походження свідомості, Дідро відстоював так зване єдність матерії і свідомості і висловив думку, що в потенційному виді відчуття є загальною властивістю матерії. Дідро підтримав і розвинув деякі положення еволюційного вчення: він писав, що людина як біологічний вид має свою історію становлення подібно іншим живим істотам. Однак услід за Лейбніцом Дідро помилково вважав, що природа не робить стрибків.
В своїх теоретико-пізнавальних поглядах Дідро виходив з сенсуалізму Локка. Так, як і другі французькі матеріалісти, Дідро критикував агностицизм і стверджував пізнавальність світу.
Матеріалістично трактуючи походження відчуттів, Дідро, проте, не зумів зрозуміти діалектичного характеру переходів від відчуттів до уявлень і понять. Не поділяючи помилкового прагнення Гельвеція, зводити мислення людини до відчуттів, Дідро в замітках про книгу Гельвеція “Про людину ” справедливо доводив, що ні судження, ні почуття не можна зводити до елементарної чуттєвості, що остання становить її умови, а не суть, умови психічного розвитку і поведінки, а несилу, яка ними рухає.
Разом з Гельвецієм і Гольбахом він розвивав погляди про вирішальну роль зовнішнього середовища в формуванні особистості і рахував розумне перетворенням даного середовища головною умовою покращення усього духовного складу людини. При цьому, на відміну від Гельвеція, Дідро не заперечував значення природних задатків і вважав необхідним враховувати їх для правильної організації педагогічного процесу.
Спираючись на теорію суспільного договору, Дідро викривав вигадки про божественне походження королівської влади і феодальної класової нерівності. Будучи рішучим противником деспотичної форми правління, Дідро висловлювався за конституційну монархію і сподівався на появу “освіченого правителя”. В останній період своєї діяльності Дідро був прихильником республіканської форми правління, сумніваючись проте, в її практичній доцільності для великих держав.
