Класичним філософом Просвітництва, з іменем якого прийнято асоціювати її початок, був Франсуа-Марі Аруе (1694 — 1778pp.), який увійшов в історію світової культури під іменем Вольтер. Драматург, автор повістей і романів, поет, історик, знавець юриспруденції, в усіх цих і ще в багатьох галузях Вольтер залишив помітний внесок. Але насамперед Вольтер видатний філософ, людина, якій людство завдячує новим злетом творчої думки. Знайомлячись з творчістю Вольтера, з самого початку необхідно відзначити, що його художня, наукова, філософська творчість становить єдине цілісне утворення, окремі моменти якого взаємодіють, взаємодоповнюють і взаємозбагачують один одного. Тому просто неможливо отримати адекватне уявлення, скажімо, про філософію Вольтера, не познайомившись з іншими сторонами його творчого доробку.
Саме у Вольтера на перший план висувається характерна для просвітницької думки риса — рішучий поворот від дещо абстрактних, загальних проблем буття, реальності як такої, властивих філософії XVIІст., до проблем живої практики людського життя, соціальної проблематики, упорядкування і вдосконалення (згідно вимогам розуму) людського існування в світі. Характерна для просвітницької позиції риса — детеологізація світоглядних основ суспільної свідомості. Антитеологічна спрямованість філософії Вольтера, проте, не мала під собою атеїстичної основи, це була скоріше критика клеркалізму і релігійному фанатизму. Що ж до принципової позиції Вольтера в цьому питанні — він був, як і більша частина просвітників, прихильником деїзму.
Не маючи, проте, прямих аргументів на користь існування бога, Вольтер досить послідовно провадив ідею, виражену у відомій максимі, що її йому приписують: “Якби бога не було, його слід було б вигадати”. Так, у знаменитому своєму “Філософському словнику” Вольтер писав: “Філософ, що визнає бога, володіє безліччю можливостей, тотожних упевненості, в той час як у атеїста залишаються самі лише сумніви… Ясно, що в моралі набагато більше сенсу у визнанні бога, ніж у недопущенні його існування. В інтересах всього людства, щоб існував бог, який карав би те, чого не в змозі придушити людське правосуддя.
Вольтерівський “захист бога” значною мірою виходив з його, так би мовити, “реформістських” уподобань в плані реалізації просвітницької програми “вдосконалення” суспільства. Незважаючи на революційні “пасажі”, що нерідко зустрічаються в працях Вольтера, він загалом, як і його старший колега Монтеск'є, схилявся до реформаційного шляху перетворення феодальних порядків. У цьому плані спокуса “утримати в шорах” народ за допомогою релігії була досить заманливою. Забігаючи наперед, зазначимо, що навіть революційний якобінський уряд декретував у травні 1794p. введення у Франції деїстичного культу Верховної Істоти як загальнообов'язкову “громадянську релігію. ”
Цілком у просвітницькому дусі Вольтер критикував ідеалістичні аргументи Лейбніца, Берклі, інших філософів проти матеріалістично-сенсуалістської позиції Бекона і Локка. Замість загальнофілософської аргументації Вольтер прагнув протиставити критикам природничо-наукові дані, не бачачи, що саме по собі природознавство (як і механістичний матеріалізм в цілому) неспроможний спростувати ідеалізм. Це довів уже Б. Паскаль, подальший (XIX — XX ст. ) розвиток філософії.
Філософські погляди Вольтера знайшли своє вираження в спеціальних працях “Філософських (або англійських) листах” (“Lettresphilosophiques surlesAnglais”, 1733 рік. В 1734 році ця книга була спалена як “проти релігії, доброї моралі і поваги до влади”), (“Трактаті про метафізику” (“Trattedemetaphysque”, 1734) “Основах філософії Ньютона” (“Elementsde la philosophideNewtou… ”, 1738), “Трактаті про віротерпимості” (“Tratte sur la tolerance”, 1763), філософські повісті “Кандід, або оптимізм” (“Candide,oul'Optimisme”, 1759), “Філософському словнику” (“Dictionnairephilosophique”, 1764-1769), “Досвіді про всесвітню історію і про мораль і дух народів”.
Для соціологічних поглядів Вольтера характерне уявлення про суспільство як про сукупність людських атомів, які можуть піддаватися переміщенню і перестановці по волі правителів. Це уявлення поєднується у Вольтера з тими надіями, які він покладав на “освічених монархів”. В своєму розумінні суспільного життя Вольтер був ідеалістом, який розглядав історію в цілому як арену боротьби добра і зла, просвітництво і неуцтво, а соціальне лихо як результат неуцтва, помилок і безвідповідальності окремих осіб. Разом з тим Вольтер закликав відмовитися від простого хронологічного перерахування фактів, від виключної уваги до дій королів, полководців і т. д. Вольтер поставив перед історичним дослідженням завдання створення філософської історії (“Філософія історії” — “Laphilosophicde l'histoire” 1765; “Піронізм в історії” — “Lepyrrhonismede l'histoire”, 1769; “Роздуми про історію” — “Reflexions sur l'histoire” та інші). Він висунув широку програму вивчення історії культури, яка включала в себе відкриття в області науки, техніки, історії мистецтва і вивчення ряду економічних явищ (“Досвід про всесвітню історію… “та ін. ).
