Ренесанс — перехідна й тому надзвичайно протирічна епоха, коли відбувається ряд радикальних соціокультурних змін.
По-перше, змінюється модель світобудови. Середньовічна картина кінцевого Всесвіту змінюється умоглядною моделлю нескінченного Космосу. Виникає й утверджується ідея саморуху космічної матерії. У результаті зникає необхідність в Бозі як першодвигуні й першоджерелі світопорядку, оскільки усе рухається й без нього. Традиційний образ космічного й соціального порядку, за яким наглядав Верховний Суддя й Світодержець, змінюється картиною Вселенної як порожньої безодні світобудови, що служить грандіоиіим вмістилищем небесних тіл, де людина надана сама собі.
По-друге відбувається зміна моделей культури. Після відсунення Бога з центру світопорядку на звільнене місце людина ставить саму себе, присвоюючи собі функції хазяїна й художника у величезній вселенській майстерні. Разом з «знебожуванням» (М. Вебер) свіїу відбувається раціоналізація мислення, коли вже не віра, а розум («раціо») стає головним засобом орієнтації серед цінностей життя й культури. Традиційні міфологеми и теологеми поступово витісняються природньонауковими знаннями. Святе Письмо втрачає значну частку свого колишнього авторитету. Зате зростає авторитет науки, емпіричного й експериментального знання. Геоцентрична модель культури поступається місцем антропоцентричній моделі.
По-третє, з'являється новий соціокультурний тип особистості. На зміну середньовічній людині приходить ренесансний тип особистості з явно вираженими трансгресивними нахилами. Це людина, яка прагне незвіданого й заборонного, відважний честолюбець й аваїп юрист, що розраховує тільки на себе й на фортуну. Дослідник, мореплавець, він видає у всіх своїх заходах незвичайну енергію. Замість християнського смирення він демонструє нескориму гординю, а замість служіння Богу — зухвалі пориви до освоєння світу. Він надає перевагу життєлюбству у всіх його можливих проявах, ніж регулярним християнським роздумам про смерть.
Смисл життя віїї бачить не в служінні релігійним святиням, а у творенні цінностей життя й культури.
По-четверте, відкривається новий соціальний простір свободи. У практичній сфері соціального життя йде розпад феодальних структур. Розвитку товарно-грошових відносин супроводжує відмову від системи замкнутих натуральних господарств. В індивідів з'являється значна воля у виборі занять й соціальному самовизначенні.
Йде процес освоєння нових географічних просторів (подорожі Колумба, Магеллана й ін.).
У духовній сфері тверда геоцентрична модель уже не притискає інтелектуальних шукань. Людина, не стримувана ніякими авторитетами й канонами, знову починає вважати себе «мірою всіх речей».
Новаторський дух цієї епохи проявився і в сфері релігії. Саме в цей час виникла і поширилась реформація—релігійне оновлення, спрямоване проти офіційної церкви. Воно вимагало спрощення релігійних обрядів, заперечувало роль церковних ієрархів як посередників між людиною і Богом, відкидало монашество як релігійний інститут. Суть реформації, з одного боку, за словами К. Маркса, полягає у “здешевленні церкви” [18, 101]. Буржуазія, що народжувалась, рахувала гроші і не хотіла нести тягар витрат на розкішне життя вищих церковних ієрархів. З другого боку, реформація — це поглиблення духовного життя, це перенесення ваги із зовнішнього контролю офіційної церкви на контроль внутрішній. Протестантизм можна розглянути і як реакцію на “безмірність”, “відв'язаність” (в тому числі і від моральних норм) особи Відродження. Звідси й може бути поясненою така жорсткість моральних норм у протестантів.
М. Вебер вважає, що протестантизм відіграв вирішальну роль у становленні капіталізму. Його аргументи такі: Лютер проголосив працю богоугодною справою і осудив неробство. В праці людина подібна до творця всього сущого. Він засудив пияцтво і розпусту, через які розтринькувались здобутки праці. І як результат — добробут людини стає ознакою її богоугодної поведінки. Якщо ти бідний, то ведеш не богоугодне життя. Бідність стала вадою. Багатство отримало позитивну оцінку. Цим, на думку Вебера, пояснюється те, що капіталізм зародився в країнах, де переміг протестантизм. Деякі сучасні дослідники погоджуються з тим, що протестантська етика найбільш відповідає духу капіталізму.
