Головною справою життя і філософії Фейєрбаха була критика релігії, він писав: ”… Я в усіх своїх творах ніколи не випускаю із свого зору проблеми релігії і теології; вони завжди були головним предметом мого мислення.” [4, 203] На противагу гегелівській філософії, релігії Фейєрбах розглядав філософію та релігію як світорозуміння, що взаємно виключають одне одного. Філософія є наукою, вираженням ідеї науки, а теологія завжди переслідувала філософію, бо остання підносить людину до рівня Всесвіту. Тому під час панування теології, науковий (філософський) дух був пригнічений. Теологія, є способом мислення, що перешкоджає дослідженню природи, тому і людина в ній завжди перебуває поза природою. Але чому філософія є завжди протилежна теології? Фейєрбах говорить: ” фундаментом теології є чудо, фундаментом філософії - природа предметів; теології - воля, філософії - розум. Філософія розглядає закони моралі через моральні відносини як категорії і закони духу, а теологія вважає їх заповідями Бога. Добро є добром для філософа тому, що воно є втіленням доброчинства, чесності людини, виражених у діях; для теолога - тому, що так хоче і велить бог.” [5, 102]

Зриваючи із релігії її таємничий покрив Фейєрбах зводить сутність релігії до сутності природи і людини. Щоб зрозуміти витоки релігії, потрібно розібратись у земній дійсності, осягнути людину з її долею і потребами. Людина створена богом по своєму образу і подобі. І тільки усвідомивши для себе свою власну сутність і зрозумівши оточуючу природу, людина зможе зрозуміти причини, що породжують релігійну свідомість [6, 33]. І тому мислитель говорить: ” Для мене важливіше усього освітити темну сутність релігії факелом розуму, щоб людина змогла, нарешті, перестати бути здобиччю, іграшкою усіх отих людиноненависних сил, які спокон віків, ще і до цього часу використовує релігія для гноблення людей” [7, 422].

Фейєрбах не погоджувався із тим, хто рахував, що релігія не має серйозних причин і витоків і що її поява носить випадковий характер. Аналізуючи гносеологічні і психологічні корені релігії Фейєрбах показує як і чому виникла релігія, яким шляхом свідомість людини дійшла до ілюзорного уявлення про бога, розкриває логічні механізми виникнення релігійних образів і понять.

Фейєрбах розумів, що одними логічними процесами неможливо пояснити виникнення такого складного явища, як релігія. З метою всебічного розкриття походження і сутності релігії він висуває проблему емоційних коренів, чи згідно його термінології, “психологічних основ” релігії. Він вважає необхідним вияснити ті мотиви і переживання, на основі яких виникла релігійна свідомість. По відношенню до яких логічні операції відіграють другорядну роль. [6, 34]. Ю. П. Францев говорить, що “Фейєрбах старається відтворити ту психологічну атмосферу, в якій народжувались релігійні фантазії” [8].

Релігію, Фейєрбах, визначає як спотворену свідомість, як фантастичне відображення у голові людини оточуючої її природи та її власної сутності. Для нього вихідним пунктом є не розмірковуюча, а відчуваюча людина. Переживання людини - основа релігії. Проте він підкреслює, що причини релігійних уявлень і настроїв неможливо зрозуміти, упустивши із кола зору, умови життя людини, взаємодію її з оточуючим середовищем, яке здійснюється у процесі практичного життя [6, 36-37].

Фейєрбах виступив проти теорії вродженості релігійних почуттів. “Твердження, що релігія вроджена людині, що вона є дещо природнє, – хибно… ” (7, 422) Він кмітливо і переконливо доказує, що у людини немає ніякого вродженого релігійного почуття і відповідного йому органа. Визнавши, що людині властиве особливе релігійне почуття віри у бога, ми повинні були б визнати і існування у людини особливого вродженого почуття чи органу віри у диявола, чорта і т. д. Насправді ж у релігії діють не особливі, а звичайні людські почуття і настрої.

В пошуках витоків релігії Фейєрбах звертається до матеріальної дійсності. Виникнення релігії він пов’язує з періодом “дитинства людства”. Вона породжена умовами життя первіснообщинних людей і є результатом впливу на психіку людини оточуючої природи.

Первіснообщинна людина не була абстрактним споглядачем природи, теоретиком. Первіснообщинна людина змушена була вести боротьбу з природою за своє життя, за своє існування; у безпорадності і безсилості первіснообщинних людей у боротьбі з природою криються, на думку Фейєрбаха, глибинні корені релігії.

Однак Фейєрбах не конкретизує історичну епоху і не характеризує первіснообщинний лад, в межах якого він розглядає взаємовідношення релігії. Він обмежується лише вказівкою, що релігія виникла у період “дитинства людства”, коли людина була безпомічна, подавлена.

Комплекс почуттів і переживань (страх, горе, радість, подяка і т. д. ), виникають у первіснообщинної людини у результаті взаємодії з оточуючим матеріальним світом і свідчать про безпорадність, повну залежність від природи і складають на думку філософа, психологічну основу релігії.

Велику роль відігравали сили природи у житті первіснообщинних людей, відчуття своєї повної залежності від природи заставляло їх шанувати її як ” основне джерело свого існування”, робити природу першим предметом релігії, “священною”, першим богом людини [6, 38-40]. “Де людина одержує свої матеріальні блага, - говорить Фейєрбах, - там знаходить вона і своїх богів, свою релігію” [7, 424].

Фейєрбах вірно рахував, що у безпорадності людей того часу криються глибокі корені релігії, але він не міг сказати, чим саме обумовлена ця залежність від природи. Почуття залежності виникає, по Фейєрбаху, із людського прагнення до щастя, із людського егоїзму. Якби людина не володіла ніякими потребами і бажаннями, то вона не відчувала б свою залежність від природи. Фейєрбах вперше бере для пояснення релігії не тільки негативні мотиви ( почуття страху, жаху, горя, смутку), але і позитивні почуття (радість, кохання, подяку).

Фейєрбах твердить, що людина обожнює не тільки страх, але і почуття, протилежні страху. Страх і радість, жах і захоплення, - все це конкретні прояви почуття залежності первіснообщинної людини від оточуючого середовища. Але якщо страх пов’язаний з небезпекою смерті, то радість, кохання і т. д. виражають залежність від тих предметів і явищ природи, які сприяють ствердженню життя. Домінуючим почуттям було почуття страху, невпевненості, безсилля. Висовуючи для пояснення почуття страху не одного індивіда, а увесь людський рід, Фейєрбах підкреслював тим самим родовий, а не індивідуальний характер релігійної свідомості. Разом із тим тут і визначається межа фейєрбахівського аналізу - родова свідомість - (інакше кажучи, - відповідність знову одержаного знання всій сукупності попередніх знань, якими вже володіло людство) - це ще не суспільна свідомість. Почуття і переживання Фейєрбах розглядає як довічні властивості людської природи, а не як явище соціально опосередковане певними суспільними відносинами, яке обумовлене і рівнем розвитку продуктивних сил.

Фейєрбах погоджується з думкою одного французького автора, що біди, чума, голод - в більшій мірі сприяють виникненню релігійних почуттів і вірувань, ніж гармонія природи, яку постійно приводять теологи в доведення буття бога. Вважає, що коли жахи війни починають безпосередньо загрожувати людям, вони повертають свої погляди і мольби до бога, прохаючи про захист.

Фейєрбах, даючи глибокий аналіз психологічних коренів релігії у межах взаємодії людини з природою, не зміг розкрити впливу суспільно-історичних явищ на почуття людей [6, 41-46].

 
філософія.людвіга.фейєрбаха/психологічні.основи.релігійних.уявлень.txt · В останнє змінено: 24.12.2010 15:14 (зовнішнє редагування)
 
Recent changes RSS feed Donate Powered by PHP Valid XHTML 1.0 Valid CSS Driven by DokuWiki

(c) Українська філософія. Використання матеріалів дозволяється лише з посиланням на ресурс. Створення Majesty.