Розбіжності

Тут показані розбіжності між вибраною ревізією та поточною версією сторінки.

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
+Творчі інтереси Олександра Потебні ніколи не були обмежені лише сферою лінгвістики. Він постійно намагався відшукати філософське підґрунтя своїм мовознавчим теоріям.
+Починав Потебня як послідовник В. Гумбольдта. Він намагався вирішити питання, які поставив цей німецький вчений. Головне з них – про співвідношення мови і мислення – стало головною ціллю наукової діяльності О. Потебні. При аналізі його робіт складається враження, що, намагаючись з’ясувати дане питання, вчений висуває ряд ідей, які матимуть неабиякий вплив на подальший розвиток філософсько-лінгвістичної думки (маємо на увазі розмежування Потебнею мови та мовлення, його вчення про синхронію та діахронію, про внутрішню форму слова тощо).
+У першій своїй найбільшій науковій праці “Думка та мова” (1862) вчений формулює три основні принципи своєї концепції “співвідношення мови і мислення”:
+Акт мовлення не передає думок мовця слухачеві. Він тільки стимулює в слухачеві ментальну діяльність більш або менш подібну до діяльності мовця. Але ніколи уявлення слухача не є ідентичне з уявленням мовця. “Всякое понимание есть вместе непонимание, всякое согласие в мыслях – вместе несогласие” [11; 110];
+Те, що справедливе для окремих слухача і мовця, справедливе і загальне для мов, які є замкненими системами, що повністю відкриваються перед членами даної національності;
+Часткова герметичність кожної мови реалізується передусім в її внутрішній формі та внутрішній формі її складників: речення, слова тощо. Внутрішня форма – це форма існування і безнастанного виявлення колективного світовідчуття (світогляду) даної народності. Набуток людства складається з суми і взаємодії всіх мов. Тому втрата будь-якої мови, а тим самим і її носія – народності – є невиправна шкода для всього людства.
+ Ці коротко окреслені принципи ховають у собі невиправну суперечність. Другий припускає взаємне розуміння між членами даного мовного середовища, тоді як перший таке розуміння виключає. З другого боку, якщо будь-яка мова непрониклива для іншомовних індивідів, то хто страждатиме, коли б котрась мова / народність зникне? Можливо згадані розбіжності можна усунути, але в молодого Потебні такої спроби не знаходимо.
+У наступних працях (“Мова і народність” (1895), “Про націоналізм” (1905) та інших) вчений вибудовує цілісну систему розв’язання даного питання та створює свою оригінальну концепцію.
+Насамперед О. Потебня ставить собі питання: як виникає мова. Вчений зазначає, що в основі виникнення слова лежать рефлекторні почуття людини, яка реагує на подразнення з боку навколишньої дійсності.
+Маленька дитина, лежачи в колисці, привертає до себе увагу криком, за яким мати визначає, чого дитині треба. У тих звуках, що їх викрикує немовля проявляють себе різні почуття: страх, радість, злість тощо, до яких прикріплено якийсь уявний образ, що є реальним а звук є символом, що позначає його. Ці символи створюються за допомогою ортикуляційного мовлення. Елементи ж уявного образу поєднуються з асоціативними по відношенню до нього звуками, там і виникає слово, яке є результатом аперцепції.
+Аперцепція розуміється Потебнею як нові нашарування на розуміння слова, які вносяться кожен раз при відтворенні слова. Аперцепція не перешкоджає процесу розуміння. Слово виступає посередником у спілкуванні між людьми саме тому, що воно щоразу поєднує нове сприйняття і старий запас думки.
+Слово може отримувати нові значення тільки тому, що мало попередні. Ця основа залишається незмінною у свідомості людей і забезпечує процес розуміння.
+У слові, на думку О. Потебні є три елементи:
+  * звукове вираження (зовнішня форма);
+  * уявлення (внутрішня форма);
+  * значення.
+Найважливішою для слова є його внутрішня форма, тому ми почнемо аналіз структури саме з неї.
+Потебня вважає, що внутрішня форма слова – це: по-перше, найближче етимологічне значення слова, по-друге, внутрішня форма слова є відношення змісту думки до свідомості; вона вказує як уявляється людині його власна думка. По-третє, внутрішня форма є також центр образу, одна із його ознак, яка переважає над усіма іншими. Це очевидно в усіх словах пізнішого утворення із ясно визначеним етимологічним значенням. По-четверте, внутрішня форма, крім фактичної єдності образу, дає ще знання цієї єдності; вона є не образ предмету, а образ образу, тобто уявлення, яке не збігається із значенням, яке ширше. Воно включає ряд ознак, уявлення ж містить одну ознаку.
+Внутрішня форма може бути забутою (втраченою): уявлення становить необхідну стихію слова, що виникло, але для подальшого життя цього слова воно не є необхідним.
+Щодо значення, то Потебня підкреслює, що у слові є два значення:
+  * ближче (об’єктивне, етимологічне). Воно завжди містить у слові лише одну ознаку;
+  * дальнє (суб’єктивне). Це значення містить багато ознак.
+З іншого боку ці ва типи значень відрізняються тим, що ближче значення слова є народне, дальнє – у кожного різне за кількістю та якістю елементів, особисте.
+Під зовнішньою ж формою слова О. Потебня розуміє значимий звук, який опосередкований через значення. Якщо втрачається зв’язок між звучанням та значенням, звук перестає бути зовнішньою формою слова.
+Введення в науку про мову поняття “внутрішня форма”, на наш погляд є важливим внеском, оскільки Потебня відкрив шлях до пізнання і вивчення мовної свідомості, в якій значення представляє думка через слово і є одиницею втілення мовної свідомості, яка носить національний характер і має свою чуттєво-образну форму вираження в знакових формах мови і мовлення.
+З’ясовуючи таким чином питання: як виникає слово, його будову, вчений торкнувся проблем про активну роль мови у процесі пізнання людиною світу. Заслуговує на увагу і здогад О. Потебні про виникнення в процесі пізнання активної суб’єктивної сфери мови. Якщо б мова механічно передавала думку, ми б стикнулися із фактом нерозуміння людей одне одних. У свідомості дитини осмислення нею світу за допомогою мовного спілкування, формується смислове мовне поле логіко-лінгвістичного процесу, в якому мова виступає евристичним елементом самого процесу пізнання. Думка повинна бути усвідомлена, це завдання і виконує мова. Вона вводить думку в сферу свідомого і сама представляє свою думку, яка поставлена перед нею і яка стала предметом пізнання себе, тобто усвідомлену для людини в якості особливого об’єкту пізнання.
+Таким чином на перший план висувається ідея про мову як засіб об’єктивації думки. Вивчення процесу пізнання О. Потебня вважає тим питанням, без вирішення якого будь-які мовні дослідження позбавлені науково-філологічної основи.
+Цікавою та суперечливою є гіпотеза О. Потебні про “згущення думки”. Вчений висловлює ряд сміливих ідей про роль мови в процесі абстрагування, вводячи соціальний контексту вивчення індивідуальної свідомості. Виявлені ним комунікативні одиниці мови дозволили відмовитися від необхідності розуміти і називати кожний суб’єктивний чуттєвий образ, бо тепер сама мова володіє можливістю для подібної номінації. Таким чином цей процес спрощується для наступних поколінь, економиться і зменшується протікання розумової діяльності. “Сгущенням можна назвати той процес, завдяки якому стає простим і непотребуючим зусиль думки те, що було складним” [13; 211].
+Підкреслюючи повільність протікання думки, характерну для нижчих стадій культурного розвитку людства, Потебня звернув увагу на те, що протягом розвитку культури народу мовець і рівний йому за освітою слухач задовольняться лише натяком, який виражений в мові чи кількох мовах, які не вичерпують думки, а лише вказують на неї.
+Пришвидшення інтенсивності розумової діяльності, що викликає удосконалення мовного мислення і мовних форм, представляє собою одну із сторін суспільного розвитку.
+Звертаючись до взаємозв’язку мови і мислення, вчений порушив проблему існування суспільного контексту цього взаємозв’язку, пошуку першоджерел, які б визначали зміни в суспільстві та пізнанні. О. Потебня, вважаючи таким першоджерелом “духовне життя” народу, зосередив увагу на одному з актуальних питань сучасності – питанні про роль суб’єктивного фактора в розвитку історії та мови.
+Сутність поняття “духовне життя” О. Потебня вбачає в єдиному народному моральному началі, в основі якого лежить прагнення до перетворення суспільства так, як цього бажає народ. Це поняття діалектично включає в себе два аспекти:
+загальносоціологічний, коли “духовне життя” розглядається як “єдиний народний дух”, який відображається не лише в суспільній свідомості, але й у реальних потребах і проблемах життя народу;
+гносеологічний, коли “духовне життя” розглядається як особливість свідомості, душі, “Я” в єдності з формуванням мовленнєвої діяльності.
+Ці два аспекти в єдине ціле об’єднує те духовне начало, глибоко моральне за своєю суттю, яке опирається на реальне життя народу і там же починається. Найповніше, на думку Потебні, воно знаходить своє відображення в народнопоетичній творчості, де розвиток народної думки зароджується в поступовому осягненні дійсності і оточуючого світу природи.
+Окресливши концепцію О. Потебні про взаємозв’язок мови і мислення, відмітимо, що ідеї про евристичну активність мови в процесі пізнання зіграли значну роль у подальшому розвитку філософської та лінгвістичної думки, хоч багато з них по-справжньому були осмисленні лише через століття.
+Невід’ємною частиною концепції вченого є теорія міфа, в якому він вбачає перший і необхідний етап еволюції типів пізнання дійсності.
+Співвідношення образу і значення у слові має, на думку О. Потебні, історичний характер. Воно виявляє специфіку міфологічної свідомості. Її суть полягає в нерозчленованості образного і понятійних аспектів мови.
+Міфологічне мислення притаманне, підкреслює Потебня, не одному часові, а людям усіх часів, що перебувають на певному ступені розвитку думки. Міфологічна свідомість виникає тоді, коли мова вже є і виконує функцію відображення та пояснення навколишнього світу. Своєрідність цього пояснення полягає у тому, що тут образ, який пояснює і має лише суб’єктивне значення, сприймається як щось об’єктивне, як дійсне буття. Лише подальший прогрес пізнавальних здібностей людини веде до появи неміфологічного мислення.
+Першою формою такого мислення є художньо-поетичне. Стан слова тут характеризується вже виділенням значення і образу. Водночас образ є невід’ємним засобом для виразу значення. Аналізуючи співвідношення образу й значення як основних компонентів мистецтва, О. Потебня підкреслює властиву поетичному слову полісемантичність, множинність значень.
+Наступну форму мислення утворює мислення наукове, що ґрунтується не на поетичній, а на прозовій мові. Прозовим слово стає в міру втрати своєї внутрішньої форми. Тут слово прагне урівнятись з поняттям. Якщо найзагальнішими категоріями мистецтва є образ і значення, то в науці їм відповідають факти й закон.
+О. Потебня вирізняє три ознаки, що зумовлюють істотну відмінність цих категорій, отже, науки й мистецтва.
+Насамперед відмінність ця полягає у тому, що в науці думка про факт може оцінюватися як істинна чи неістинна, а поетичний образ не підлягає такій перевірці. Поетичний образ оцінюється лише з огляду на здатність збуджувати психічну діяльність у того, хто сприймає його.
+Наукове мислення є висновком від факту як часткового до закону, який виражає загальне у фактах і явищах. Співвідношення образу і значення у поетичній мові різне. Воно будується на ґрунті зіставлення нерухомого образу і мінливого значення, що потребує свого визначення в кожному окремому випадку.
+В науці відношення факту і закону доводиться, в поезії ж співвідношення образу і значення не доводиться, а стверджується як безпосередня вимога духу.
+Міфологічне мислення, на думку О. Потебні, відрізняється від наступних форм мислення тим, що в ньому ще не відбулося відокремлення образу предмета від самого предмета, об’єктивного від суб’єктивного, внутрішнього від зовнішнього. В міфології в нерозчленованому вигляді сконцентровані ті знання, які згодом будуть визначатися як наукові, релігійні чи юридичні. Але в той же час, міф – це не просто вільне накопичення знань, це єдина можлива відповідь для тих, хто створює міф. Кожний акт створення міфу – акт пізнання.
+Для Потебні міф – специфічне слово. Вчений цікавився парадигматичними (смисловими) аспектами міфу, який народжується як результат подвійної розумової діяльності: спершу земні предмети і явища визначають відповідь на питання про будову небесного світу, а потім виникає питання про земні предмети. Відповідь на нього визначається уявленням про небесний світ. Інакше кажучи, людина спершу створює модель небесного світу на основі свого земного досвіду, а потім пояснює земне життя за допомогою моделі небесного життя.
+З теорією міфу пов’язана наукова діяльність О. Потебні, спрямована на з’ясування символіки фольклору. Походження символіки мотивується ходом еволюції мови і мислення. Слова, як ми вже зазначали, поступово втрачають свою внутрішню форму, своє ближче етимологічне значення. На його відновлення і спрямовані символи, які використовуються в народній поезії. Ідея вираження етимологічного значення слова в різного роду поетичних тропах набула актуальності в сучасних розвідках з етимології.
+Потебня вважає, що в одному і тому ж образі можуть поєднуватися різні уявлення, навіть протилежні.
+В сучасних дослідженнях з етимології ця точка зору стала аксіомою, яку вперше теоретично обґрунтував О. Потебня.
+Кожна із згаданих ідей Потебні не лише має продовження, але й до кінця не вичерпала закладеного в ній змісту. Творчий потенціал філософської спадщини Потебні настільки великий, що можна навіть не сумніватися у її довгому житті.