Розбіжності

Тут показані розбіжності між вибраною ревізією та поточною версією сторінки.

—	розробка.філософських.проблем.представниками.української.діаспори:висновки [27.12.2010 16:52] (поточний)
Рядок 1:	Рядок 1:
	+	Історична доля України склалася так, що на протязі ХХ століття філософська думка, як і інші гуманітарні науки, не могли розвиватися на батьківщині. Науковці та політики, які змушенні були емігрувати за кордон, продовжували працювати тут, на чужині. І хоча із здобуттям незалежності України, їхні здобутки стали відомими і у них на батьківщині, залишається чимало невідомих і невивчених питань, зберігаються застарілі, часто невірні, погляди на їхню діяльність і творчість. Дана робота мала на меті зробити узагальнений аналіз творчості тільки деяких філософів-емігрантів, адже за кордоном працювала велика кількість науковців в цій галузі. Серед філософів, які внесли вагомий вклад у розвиток української національної ідеї, слід згадати ім’я Івана Лисяка-Рудницького. Цей вчений репрезентував досить цілісну концепцію, що складалася з філософсько-політичних методологічних засад, загального погляду на тенденції історичного розвитку, яку зумовила своєрідність політичної ситуації в Україні, аналізу конкретних політичних подій, історії становлення та розвитку національної самосвідомості і тих політичних течій та поглядів окремих мислителів, що репрезентували ці течії в загальній історії розвитку української філософсько-політичної думки. Тим самим І. Лисяку-Рудницькому належить вагоме місце не лише в дослідженні історії політичних ідей України, а й у галузі філософії політики. Спробу поглибити розуміння специфіки українського національного характеру зробив В. Олексюк, який підійшов до цієї проблеми з точки зору томізму. З його точки зору, сутність української нації визначається її християнською природою, а тому найбільш адекватним виразом душі українського народу має стати християнська філософія дії, класичним втіленням якої на терені української культури є філософія Г. Сковороди. З позицій персоналістської філософії здійснює аналіз етнопсихології українського народу О. Ю. Кульчицький. Осмислюючи роль українського народу в контексті кризи, яку переживає сучасна культура, В. Кульчицький вважає, що українська нація, “пізно вступивши на арену світової історії, має кращі дані оминути помилки Заходу та оптимально завершити синтез психічних шарів і смуг. Саме це, - пише він, - може допомогти поєднати найкращі активні засади і тенденції окцидентальної духовності з азіатською споглядальністю й настановою на внутрішню “самість” людини”.

	+	Цій же темі присвятив видану у Нью-Йорку в 1954 р. працю “загублена українська людина” Микола Шлемкевич. Підсумовуючи історико-генетичний та соціопсихологічний аналіз трагічного шляху становлення українського національного характеру, він вірить в народження Нової української людини, “нової громади духа”, яка дасть можливість вільній людині адекватно реалізувати українську вдачу у вільній і незалежній Україні. Підсумовуючи результати історичного аналізу і віддаючи данину поваги минулому, М. Шлемкевич проте, попереджає, ”що не знайдемо нашої правди, краси і щастя, вертаючися або вперто спозираючи на пройдені шляхи, хоча чомусь такі звороти називають у нас... революційністю! Тільки йдучи в перед, перетоплюючи досвід і осяги минулого в нові криштали мислі, образу, життєвої постави – отворимо двері достойної будучини”. [1:365] Ці слова можуть стати підсумком даної праці. Слід зазначити, що акцент, який роблять діячі української науки і культури, які працювали за межами України, на розробці філософії національної ідеї та інших проблем української філософії, стимулює інтенсифікацію досліджень у сфері історії філософії України на сьогоднішній день.