Розбіжності

Тут показані розбіжності між вибраною ревізією та поточною версією сторінки.

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
+Граничне буття або буття - на межі може бути визначене як вихід за межі буденності з її гармонією у дисгармонійні стани, де відбувається розуміння себе як чогось неповторного та самотнього по відношенню до світу. В цьому екзистенційному вимірі людського буття внутрішня самотність перестає бути “річчю-у-собі” і стає фундаментальною ознакою існування..
+Внутрішня самотність у граничному бутті людини оголюється і стає усвідомленою реальністю. Від цієї самотності не можна сховатися. Її можна лише подолати. Подолати само-зміного, само-трансцендуванням.
+Говорячи про граничне буття людини, ми можемо стверджувати про такий феномен як гранична собість або собісність. Саме поняття граничної собості в найбільшій мірі може бути співставлене в українській філософській мові зі словом “екзистенція” у тому смислі, що його широко використовували С. К’єркегор, К. Ясперс, М. Гайдеггер. Саме гранична собість виступає по-справжньому людською присутністю у бутті – адже їй відкривається безодня. Ніщо у цілому ряді її присмеркових станів.
+Гранична собість є тим, на що лише натякає і можливістю чого може бути буденна собість, собість як така, - вона є становленням самим собою (німецький аналог, що використовував ще Гегель).
+Людина може увійти в граничне буття під впливом зовнішніх обставин. Тоді це буття стає лише моментом буття, граничною ситуацією.
+Та вихід у граничне буття може бути результатом усвідомленої діяльності. Більше того, можна говорити про специфічну волю, що виводить людину у граничне буття – волю до виключності.
+Реалізована воля до виключності може означати подолання потаємної самотності буденного буття, а може приводити до її глибинного посилення. Саме воля до виключності продукує справжню граничну самотність.
+Воля до виключності виключає людину з буденного спілкування. Та вона може приводити до виключення із будь-якого спілкування. Вона може замикати людину у її “гордині”, відчужуючи від суспільства в цілому й від окремих особистостей у суспільстві.
+Однак розмірковуючи далі, ми не можемо не побачити парадоксальний факт: воля до виключності у своїх глибинних витоках досить часто є волею до внутрішньої комунікації. Воля до виключності є бажання дійсного спілкування, спілкування, в якому люди будуть відноситися до мене як до суб’єкту, особистості, а не як до об’єкту.