Закони матеріального світу об'єктивні, тому не залежать від свідомості людей. Закони науки, на відміну від цього, являють собою відображення об'єктивних законів природи і суспільства у людській свідомості. Вони створюються цією свідомістю, формулюються нею, виражаються за допомогою людської або ж штучної мови. В цьому значенні вони суб'єктивні. Закони науки відображають наші знання про об'єктивні закони матеріального світу з більшою або меншою точністю і повнотою. Проте, наукові закони – це не прості копії, не механічний відбиток або дзеркальне відображення об'єктивних законів. Вони швидше можуть бути названі моделями цих законів. Наукові закони є ніби перекладом об'єктивних законів з мови природи на людську мову. Це об'єктивні відносини, що виражаються у вигляді відносин між поняттями, які матеріалізовані за допомогою природньої або штучної мови. Наукові закони, проте, є суб'єктивними по своїй формі. По змісту, джерелу з якого вони взяті, ці закони об'єктивні. Отже, людина не створює наукові закони на свій розсуд. Вона їх пізнає, відкриває, а потім вже відповідним чином формулює. Розвиток наукового знання, вдосконалення пізнавальних прийомів і процедур дає вченим можливість будувати все більш адекватні моделі об'єктивних законів. Що це означає, розглянемо на прикладі. Закон всесвітнього тяжіння відкритий і сформульований Ньютоном, для сили що діє між двома тілами з масами Ml і М2 являє собою типовий взірець наукового закону. Його формула виражає суттєво необхідний зв'язок, який заключається в тому, що всі тіла в світі притягуються один до одного з силою, яка прямопропорційна добутку мас цих тіл і обернено пропорційна квадрату відстані між ними. В цьому і полягає об'єктивний зміст закону. Його суб'єктивна форма – це словесне або математичне вираження, що відображає зв'язок поняттями (маси, сили, відстані), в яких наша свідомість відображає об'єктивні властивості речей. Буквально те ж саме можна було б сказати про любий інший науковий закон: закон Бойля-Маріотта, закон Ома, закон додаткової вартості, відкритий Марксом і т. д. Оскільки наукові закони – це не самі об'єктивно існуючі загальні відносини (зв'язки) дійсності, а лише їх відображення в нашій свідомості, чи адекватні наукові закони відповідним об'єктивним законам, які вони відображають. Як засвідчує багатовікова історія науки, зміст об'єктивного закону на кожному етапі розвитку науки розкривається не до кінця, не в цілому, не зразу і тому є неповним, відносним, приблизним. Ця неповна відповідність між науковим і об'єктивним законом обумовлена перш за все складною структурою самих об'єктивних законів. Закон не носить зовнішнього характеру і тому не може бути осягнений безпосередньо сприйняттям. Крім того, на кожному етапі розвитку науки, методи наукового пізнання обмежені і не досконалі. Однак те, що не досягнуто одним поколінням людей, в певну епоху, осягається наступними поколіннями, на слідуючому етапі наукового розвитку. Наукові закони мають властивість розвиватись і вдосконалюватись, в результаті чого відповідність, адекватність між ними і об'єктивними законами стають ще більшими. Так, розкриваючи закон тяжіння Ньютона, А. Енштейн зумів пояснити ті факти, які закон тяжіння Ньютона не міг пояснити. (Наприклад, причини зміщення перигелія Меркурія). А. Енштейн дав своє формулювання закону тяжіння, що стало вдосконаленням закону тяжіння Ньютона. Проте, і цей закон не останнє слово науки. Дальший її прогрес, вдосконалення наукових методів і знань, безперечно, приведе до більш глибокого пізнання природи гравітації і ще більш досконалого визначення закону тяжіння. Слід відмітити, що старі закони, які є завоюванням науки, не відміняються, не відкидаються з виникненням нових, більш загальних законів, а включаються в останні в якості їх крайнього випадку, як було, наприклад, із законом класичної механіки після виникнення теорії відносності і квантової механіки. Це положення випливає із важливого методологічного принципу сформульованого Н. Бором. Старі закони отримують границі використання, які до того часу не були відомі. Які ж способи, методи пізнання об'єктивних законів? Для створення наукового закону необхідні багатогранні методи абстрагуючої діяльності мислення, а також продуктивна уява, інтуїція, фантазія, що служать відправною точкою для побудови гіпотез, які являються попередниками достовірного знання про закони. B. I. Ленін писав: "Дарма думають, що фантазія потрібна тільки поету. Навіть у математиці вона потрібна. Навіть відкриття диференціального і інтегрального обчислення неможливе було б без фантазії" [6]. Хоча закон науки не створюють, а відкривають, справедливим буде сказати, що людина в певній мірі – якщо брати до уваги форму, в якій визначається закон – є творцем наукових законів. В їх формуванні велику роль відіграє творче мислення, без якого створення наукових законів було б неможливим. Одним з важливих прийомів розумової діяльності, з допомогою яких відкриваються і формулюються наукові закони є абстрагування. У процесі абстрагування проходить виділення загальних, суттєвих властивостей об'єктів від несуттєвих. Завдяки абстрагуванню здійснюється підняття поодинокого в особливе, а потім і в загальне, що і веде до відкриття закону. Створення абстракцій, які ведуть до відкриття закону починається з так званої конструктивізації. Суть її полягає у встановленні суворих границь між предметами, які змінюються, класами цих предметів, їх відношеннями і властивостями. Цей прийом нерозривно пов'язаний з різними типами абстракцій абстракцією утотожнення, ізолюючою абстракцією, абстракцією актуальної безмежності і потенційного здійснення. Суть абстракції утотожнення полягає у встановленні загальних суттєвих ознак у різних явищах і їх утотожнення по виявленній ознаці. На основі цього прийому, при формуванні закону, ми позбавляємося необхідності, вивчати велику кількість явищ, ідентичність яких встановлюється і отримуєм можливість говорити про всі подібні об'єкти, як про один і той же об'єкт. Ізолююча абстракція дає можливість виділити із речей деякі ознаки і розглядати їх як самостійні об'єкти. Мислення, в результаті цього, починає оперувати так званими абстрактними об'єктами, що дозволяє формулювати наукові закони. На основі ізолюючої абстракції були сформульовані закони збереження і перетворення енергії, закон вартості і ін. Заключною процедурою створення абстрактної властивості є позначення виділеної властивості або ознаки за допомогою певного слова. Взяте слово само по собі ніякої схожості з даною властивістю не має і служить лише його умовним законом, що приймається для позначення цього об'єкта колективом людей, котрі користуються цією мовою. Особливо важливу роль в процесі побудови наукових законів належить методу ідеалізації. Суть цього методу полягає у слідуючому. Для науки важливі не всі, а лише ті властивості і особливості об'єктів, які носять суттєвий характер. Щоб їх відобразити в думках і виникає необхідність спростити реальний об'єкт і побудувати в уяві так званий ідеальний об'єкт. Цей науковий прийом побудови ідеалізованих об'єктів, яких немає у дійсності і які існують лише в уяві, називається ідеалізацією. Ідеалізація зв'язана, як правило, з так званим мисленним експериментом, суть якого полягає в тому, що вчені теоретично здійснюють деякі операції, які в реальному досліді провести неможливо. Експерименти уявного мислення відіграють значну роль в розвитку науки. Одним з перших, в період становлення класичної механіки, такий експеримент провів Галілей, завдяки чому був відкритий закон інерції. До цього відкриття на протязі двох тисячоліть панувала точка зору Арістотеля, згідно якої тіло, що рухається, зупиняється, якщо сила, що штовхає його, перестає діяти. Галілей спростував цей погляд Арістотеля. Галілей висунув припущення, якщо сила, яка штовхає тіло перестане на нього діяти, то тіло, пройшовши певний відрізок, зупиняється внаслідок дії сил тертя, опору і т. д. Якщо ж уявити собі, що дія усіх цих сил якимось чином буде рівна "О", тоді очевидно тіло буде рухатись рівномірно, або знаходитись у стані покою. Цей висновок, отриманий Галілеєм в результаті уявного експерименту, являє собою закон інерції, який пізніше був покладений Ньютоном в основу механіки в якості першого із його принципів. Закон інерції, як підкреслював Енштейн, було б неможливо найти шляхом виконання яких-небудь реальних експериментів. Він міг бути (і був ) знайдений лише шляхом уявного експерименту [5]. Всяка ідеалізація являє собою спрощення, схематизацію дійсності це означає, що і наукові закони, які створені у такий спосіб, являються ідеальними моделями об'єктивних законів природи і суспільства. Дійсно, якщо для прикладу ми візьмемо інший закон, у даному випадку закон Бойля-Маріотта, то відомо, що він отриманий на основі уявлення про ідеальний газ. При використанні його до реальних газів він діє не як абсолютний, а як приблизний закон. Із приведеного прикладу випливає, що всякий науковий закон – це не точний, приблизний закон. Для використання його в реальних умовах до нього необхідно вносити відповідні поправки. З прогресом техніки, вимірювання і експерименту, з розширенням сфери явищ, в яких цей експеримент виконується (а для соціальних законів нагромадження історичного досвіду), формулювання законів уточнюються, постачаються відомими поправками, що конкретизуються в різних умовах. Поряд з процедурами узагальнення і граничного переходу, велику роль в науці відіграє створення особливих понять, які носять назву теоретичних конструктів. До таких конструктів відносяться такі поняття: "електромагнітне поле", "квант", "електрон", "гравітаційний потенціал" і багато інших. Для прикладу розглянемо як виникло поняття (конструкт) "електромагнітне поле". Фарадей в одному із своїх дослідів встановив, що навколо провідника по якому рухається постійний струм, проявляються магнітні властивості (металева стружка розміщується по силових лініях). При цьому ніякої видимої механічної взаємодії між названими предметами виявити не вдалось. Щоб пояснити явище, яке спостерігалось, необхідно було припустити наявність об'єкту, який безпосередньо не сприймається, але здатного впливати на певні фізичні процеси і викликати магнетизм. Цей об'єкт -"невидимку" Максвел, який дав в своїх працях глибоке теоретичне обгрунтування поглядів Фарадея і виразивши їх в математичній формулі, назвав електромагнітним полем. Поняття введене Максвеллом, виявилось досить продуктивним для науки, тому що відображає ряд реальних властивостей електромагнітних процесів, дійсно існуючих в реальному світі. Поняття електромагнітного поля немогло бути створене ні шляхом узагальнення чуттєвих образів ( тому що від електромагнітного поля ми їх не отримуємо), ні шляхом граничного переходу. Конструювання цього поняття – створення теоретичного констукта. Та обставина що поняття "електромагнітне поле" так добре працює в науці і відіграє немалу роль в її розвитку, свідчить, що йому відповідає в дійсності реальний об'єкт з властивим даному поняттю відповідними властивостями. Поняття "електромагнітне поле", "квант", "електрон" і багато інших, були винайдені з метою вирішення певних пізнавальних задач і сприяло відкриттю ряду наукових законів. У відкритті законів велику роль відіграє наукова гіпотеза. Гіпотеза -це припущення, яке дозволяє натрапити на якусь нову, поки ще невідому, але напевно існуючу закономірність. При цьому припущення, може бути або вірним (гіпотеза стає науковим законом), або повністю чи частково не вірними (гіпотеза відкидається і починається пошук нової). Як правило, потреба в гіпотезі виникає тоді, коли в ході експериментальної діяльності виявляються факти, які не можна пояснити існуючими науковими законами. Стає зрозумілим, що існуючі наукові закони обмежені, неповні і тому потребують доповнення, розширення, а можливо навіть заміни на нові більш загальні закони. Отже, гіпотеза часто народжується із протиріч між існуючими законами і новими даними, які виявились в ході експерименту. Необхідність вирішення цього протиріччя і приводить до створення гіпотези. Гіпотеза висувається вченим і базується на нових фактах. Однак, нерідко, наукові факти, які здавались раніше достовірними і пояснювались на основі старих поглядів, повинні бути переглянуті в світлі нової гіпотези. Ламаючи уявлення, що склалися раніше, гіпотеза – і в цьому заключається її друга важлива особливість – в той же час повинна в якійсь мірі їх і зберігати. Тому що в науці будь-яке нове достовірне знання визначається попередніми знаннями і зв'язане з ними. Гіпотеза повинна відповідати попередньому знанню в основному, але не повністю, не абсолютно. Тому що, виростаючи з існуючих наукових поглядів і не заперечуючи їх основних принципів, гіпотеза є породженням кризи цих поглядів, спробою знайти вихід із кризи і саме тому веде до відкриття нових законів. Достовірне знання кожної нової епохи, що виникло з гіпотези, не повинно розглядатися як абсолютне і завершене. Практична діяльність і, зокрема, науковий експеримент, постійно дають нові факти, внаслідок чого знайдений науковий закон повинен за щораз підтверджуватись знову, що веде до виникнення нових наукових гіпотез, модифікації попередніх уявлень, уточнення (відповідно судження або ж розширення кругу дій) існуючих наукових законів (теорій) і т. д. Отже, і ті нові знання, що ведуть до розширення (узагальнення) і удосконалення наукового закону, також забуваються дякуючи практиці.