Найчастіше свідомість, ототожнюється з феноменом духовного як таким, що виражається в розгляді будь-яких духовних явищ і процесів як утворення свідомості. Так, А. Ф. Лосєв визначає дух у якості "сукупності й осередку усіх функцій свідомості, що виникають як відображення дійсності". На тенденцію до ототожнення найбільш загальних понять, що характеризують феномен духовного, вказує і В. І. Толстих: "У власне філософському плані поняття "свідомість", "мислення" "дух", "психіка", як правило, розглядаються як синоніми, без уточнення ув'язнених у них значеннєвих відтінків".

Таким чином, можна говорити про розповсюдженій і зміцнілій у філософській літературі тематизації духовного у виді свідомості і його проявів. Причому, перед нами не просто конкретна точка зору чи трактування окремими дослідниками духовного світу людини, а вираження особливої філософської традиції, що бере початок у філософському мисленні Нового часу, і певним чином відтворена в іншій історичній формі. Класичним формулюванням її є дане Р. Декартом визначення cogito. Термін "cogito" традиційно перекладається як "мислення", тоді як з контексту епохи і філософського навчання Декарта (і заданої їм раціоналістичної традиції) зрозуміло, що мова йде саме про свідомість, але зрозумілу цілковито особливим чином: охоплює і позначає всю сукупність духовних явищ і процесів і зосереджує їх у єдину цілісність. "Під назвою "cogitatio", - підкреслював Р. Декарт, - я розумію все те, що відбувається біля нас, усвідомлюючи притім самих себе, і в нас оскільки ми усвідомлюємо це в нас. Так що не тільки пізнання, воління, уява, але і відчуття є тут те ж саме, що ми називаємо "cogitare". Таким чином, у сферу свідомості попадає все коло людського зовнішнього і внутрішнього досвіду, у зв'язку з чим свідомість виявляється загальною характеристикою життєдіяльності людини й універсальним визначенням його духу. При цьому різні форми духовного освоєння світу ототожнюються з тим видом, що вони здобувають, будучи усвідомлені, і тим самим стаючи фактом свідомості.

Разом з тим очевидно (про це свідчать як життєва практика особистості, так і досвід вивчення культури й в цілому еволюція гуманітарного мислення), що свідомістю не вичерпується феномен духовного. Зіставляючи ці категорії, В. І. Толстих відзначає:"У понятті "свідомість" досконало чітко проступає гносеологічний (і психологічний) відтінок, тому що на перший план виступає відношення свідомості до його безпосереднього носія... ”