У роботі ми намагалися стисло викласти особливості філософії екзистенціалізму, а також проаналізувати доробок найвідоміших представників цієї філософії, особливо акцентуючи увагу на розгляді ними проблеми буття людини в світі.

Думка про те, що окрема людина, з її переживаннями, пристрастями, достоїнствами та недоліками, прагненнями і тривогами є головною філософською проблемою, що міцно утвердилась в сучасній західній філософії. Філософія людини XX століття виросла на історичному грунті тривалої соціальної кризи, що охопила економічні, політичні, духовно-моральні основи людського буття. Екзистенціальна філософія викликає інтерес насамперед тому, що звернулась до критичних ситуацій, спробувала розглянути людину в перипетіях її життя, жорстоких історичних випробуваннях. Відображаючи трагічне світосприяйняття своїх сучасників екзистенціалісти прагнули осмислити ситуацію людини, щоб дати їй сили жити в ній, вказати якийсь вихід. Настала епоха, коли погранична ситуація стала не тільки індивідуальною, але і соціальною, загальнолюдською проблемою. Глобальна історична ситуація в наші дні стала пограничною: можливі і загибель людства і його виживання. Людство вперше в історії не абстрактно, а цілком реально опинилося перед загрозою смерті.

Серед основоположників філософії екзистенціалізму традиційно називають М. Хайдеггера, К. Ясперса, Ж. -П. Сартра, А. Камю, що до останнього, правда, є деякі застереження. Проте основоположником екзистенціалізму, що започаткував його основи слід вважати датського філософа С. К'єркегора, відродження якого почалося в роки першої Світової війни, а його твори були видані ще в 1901 році. Інтерес до К'єркегора був обумовлений і виправданий фактом, що його вчення ожило, набуло великого впливу в духовному житті сучасного суспільства, стало дієвою силою, яка далеко вийшла за рамки академічних кіл, які проникли з філософії і теології в художню літературу, поезію, драматургію. Думка К'єркегора породила ідеї, почуття, які відповідали настроям людей XX століття.

Соцільно-психологічно основою закономірності розповсюдження екзистенціалізму є відповідність к'єркегоріанського ірраціоналізму духовному клімату епохи XX сторіччя.

Характеризуючи "класичний" екзистенціалізм, ми розглядали його як песимістичну філософську концепцію, прихильники якої, абсолютизуючи емоційну реакцію людини не нерозв'язані проблеми, оголошують їх універсальними ознаками людького буття. Але в рамках самого екзистенціалізму все частіше піднімається питання про те, що хоч екзистенціальні проблеми виростають з реальних проблем сучасного суспільства, їх розв'язок в "класичному" екзистенціалізмі є односторонній. "Екзистенціалізм" Хайдеггера або "ситуації" Ясперса зводяться до їх антропологічного і "онтологічного" значення, яке є перш за все соціальне. Проблеми філософії існування виростають з "екзистенціального потрясіння мільйонів європейців". Екзистенціалізм, який замикає себе в рамки індивідуального існування, не може бути "духовним вождем". Вихід за межі екзистенціалізму лежить в напрямку пошуку буття в світі, яке не має субстанції, пошуку цінностей в знеціненому світі, пошуку душі в бездушному світі.

На відміну від попереднього ідеалізму, екзистенціалізм малює картину не тільки індивідуального, але фактично і соціального суб'єкта. В екзистенціалістичному "існуванні" є відбитки дійсних протиріч сучасного суспільства. Вони зумовлюють і специфічні способи підходу екзистенціалізму до соціальної дійсності - через конкретний окремий індивід, через його свідомість в дусі ірраціоналістичного трактування реальних протиріч.

Що стосується французького екзистенціалізму, то він має своєрідну "літературну" обробку. Оскільки його представники, а особливо А. Камю, є видатними діячами світової літератури, і їх філософські ідеї тісно переплітаються з мистецькими, естетичними. Щодо Сартра, то його філософська думка сформувалася під впливом феноменології Гуссерля і екзистенціалізму Хайдеггера. Ґрунтовну характеристику особливостей феноменологічного підходу до дослідження реальності Сартр подає в трактації "Буття і ніщо". Він критикував феноменологію Гуссерля, видозмінюючи теорію буття і концепцію свідомості. Вершина філософсько-літературної діяльності Сартра -праця "Екзистенціалізм - це гуманізм", де викладені основні положення його філософії. Сартр аналізує категорії тривоги, відчаю, особливу увагу звертає на розкриття філософської категорії свободи і стверджує, що свобода інших людей залежить від нашої свободи, оскільки свобода - це сутність людини.

А. Камю, якого деякі вчені навіть не відносять до філософів-екзистенціалістів, звертаються до аналізу свідомості людини у праці "Міф про Сізіфа", зокрема, аналізує свідомість людини, яка позбавилась релігії, віри в Бога, вважаючи це долею сучасної людини. Зіткнення з безглуздістю світу приводить нерелігійну людину до єдиного виходу, до надії, яка заключається о ній самій, в творчій відкритості її існування.

Людина вище безнадійності, їй не обов'язково покладатися на щасливий кінець, щоб не відрікатися від одвічних істин.

Тяжкі прозріння, яким присвячені твори Камю, замість завойованої правоти, приносять сум'яття душевного надлому. Камю тягнеться до радості, але висовування смертної долі окремої особистості в якості істини всіх істин робить індивідуалістичний масштаб вихідною міркою, яку філософія Камю прикладає до всіх явищ.