Постійне удосконалення швидкодіючих комп’ютерів, що вирішують складні задачі найрізноманітнішого характеру поставило людину перед тим фактом, що існує значний клас завдань,
 які допускають автоматичне розв’язання. Саме це змусило людину по-новому осмислити безліч філософських проблем, головна з яких — місце людини у світі. У свій час розуміння того, що людський організм із фізичної точки зору є термодинамічною системою і, отже, підпорядковується другому законові термодинаміки, змусило людину по-новому усвідомити себе. У наш час відбувається подібне переусвідомлення людиною себе як кібернетичної системи [2:56].

Одна з традиційних проблем, пов’язаних з появою нової техніки, пов’язана з частковим витісненням людини з деяких галузей діяльності. Але якщо раніше кожна нова машина мала лише свою вузьку область застосування (велика частина машин просто дозволяла полегшити важку фізичну працю), то сьогодні деякі вчені в галузі інформатики заявляють, що не існує такої області діяльності, яка б не могла бути доручена комп’ютерним системам. Проте глибокий філософський аналіз цього питання показує необґрунтованість таких тверджень.

Одним із найважливіших аспектів проблеми взаємодії людини і комп’ютера стала проблема штучного інтелекту [5:28]. Фахівці в галузі експертних систем відразу ж вказали на принципову можливість повного і точного моделювання свідомості (як індивідуальної, так і суспільної) за допомогою технічних засобів. Згідно з такою точкою зору, мозок людини складається із конечної (нехай і великої) кількості нейронів; різноманітність інформаційних функцій, виконуваних одним нейроном, мабуть, є скінченою; отже, можливою є і ситуація, коли скінчена сукупність технічних засобів здатна моделювати всі інформаційні процеси, що відбуваються в окремому мозку. Але на сьогоднішній день проблему моделювання нейронних систем так і не розв’язано. При створенні систем, здатних до самонавчання, утворення умовних рефлексів і найпростіших “умовиводів”, заснованих на виявленні аналогій, у вчених виникли суттєві труднощі.

Можливо, більш реальними є перспективи створення свідомості, не схожої на нашу. Проте віртуальні істоти з іншою практикою, що існують у віртуальному світі, із докорінно відмінною організацією “суспільства”, із “нелюдською” логікою, філософією і мистецтвом — усе це ще надзвичайно далеке від практичного втілення. Перешкоди на шляху реалізації вищеописаного не лише технічні, а головним чином морально-етичні. Взагалі кажучи, потрібно дуже обережно ставитися до подібного роду експериментів, адже науково-технічний прогрес надає людині, яка в моральному відношенні ще зовсім незріла, невидану міць, аж до можливості знищення самої людини; звідси загроза життю на землі [6:41].

На думку багатьох видатних фахівців, зокрема академіка В. М. Глушкова, драматичних форм суперництва природного і штучного інтелекту (якщо останній взагалі можливий) можна уникнути, якщо при розробці засобів штучного інтелекту чітко дотримуватись принципу підпорядкованості машини людині. З чисто технічної точки зору, машинний інтелект цілком може увійти в конфлікт із своїми творцями, але тільки якщо в ньому закладена така здатність. Замість цього потрібно створювати інструмент, що не замінює людину, а доповнює її, що виконує лише другорядні функції з доручення людини, звільняючи її тим самим від рутинної роботи для творчої праці. Таким чином, штучний інтелект за В. М. Глушковим — це з’єднання активного, цілеспрямованого розуму людини з пасивною, виконуючою машиною. Без людського компоненту система неповна і не може (не повинна) самостійно функціонувати [4:12].

Проблема створення людиноподібних систем — це насамперед проблема суспільства. Комп’ютерна техніка сама по собі не ворожа і не дружня суспільству. Техніка — це знаряддя, і наслідки її використання цілком залежать від намірів того, хто нею володіє. Тому розв’язання всіх людино-комп’ютерних протиріч повинне, на нашу думку, починатися із розгляду філософських протиріч.