Як видно з матеріалу попереднього розділу реферату людська діяльність є явищем складним і багатогранним. Тому, існує потреба в класифікації та структуризації видів діяльності. В рамках даного реферату буде використана класифікація видів діяльності подана В. Л. Петрушенком. Згідно цієї класифікації, діяльність може бути матеріальною (практичною), духовною та духовно практичною.

До матеріальної (практичної) діяльності відносяться:

  * Перетворення природи (виробнича, господарська діяльність, побут);
  * Подолання опору матеріалу;
  * Дія з об’єктами.

Саме ці види діяльності в найбільшій мірі пов’язані з поняттям практики.

Духовна діяльність в свою чергу передбачає:

  * Усвідомлення
  * Знання (як продукт мислиннєвої діяльності людини, що передбачає відтворення в мовній формі закономірних зв’язків навколишнього для людини світу. Знання тісно пов’язані з практичною діяльністю людини);
  * Мислення ( як здатність відображати за допомогою понять сутність предметів і процесів навколишнього світу, та як вища форма пізнання);
  * Створення понять, ідей (утворення понять передбачає перш за все утворення особливої логічної форми за допомогою якої будуються інші форми мислення, за допомогою понять пізнається сутність явищ, процесів, узагальнюються їх суттєві сторони та ознаки. Ідея, являє собою вищу форму пізнання зовнішнього світу, в якій не тільки відображається об’єкт, але й наявна спрямованість на перетворення об‘єкта).

Духовно-практичний різновид діяльності передбачає створення особливих символічних форм, що фіксують вищі цінності людини (філософія, релігія, мистецтво).

Як видно, всі види людськоі діяльності тісно пов’язані між собою i є великою мірою взаємообумовлюючими. Практична діяльність зумовлює напрямок мислення та зміст знань людини. Очевидним є і зворотній вплив.

При дослідженні людської діяльності в її структурі виділяють:

  * Операції, спрямовані на вирішення певних завдань;
  * Дії, спрямовані до конкретної мети;
  * Власне діяльність, що пов’язана з мотивами або сенсами [2:328].

Становище людини в світі, як істоти діяльнісної, можна передати умовно як перeбування на перехресті двох безконечностей: з одного боку їй належить нескінченність Космосу, Всесвіту, а з іншого – нескінченність її культуротворення та власних проявів, і людина переводить одну нескінченність в іншу. На людині світ ніби фокусується, але водночас і трансформується, виходячи в людську історію, де приховані сили та властивості природи набувають своєї яскравості, розмаїтості та виявлення. Людина водночас прилучена до кінцевого та безкінечного, часткового та тотального, тобто людина існує на перехресті одвічних світових, або буттєвих альтернатив: духу і тіла; неба і землі; одиночності та всезагальності; ницості та величі; свободи та необхідності.

Такі дії людини, які постають спрямованими саме на поєднання альтернатив людського буття, як правило називають життєвими вчинками. Тому вчинки – це не будь-які завгодно дії, а лише ті, які вводять людину у ситуацію кардинального життєвого вибору, у саме осереддя людського життями, постаючи його своєрідними вузловими пунктами. Вчинки людини постають своєрідними атомами, основою людської діяльності, оскільки спрямовують її дії на найперші життєві сенси.

Окремо слід виділити і таку специфічну форму людської діяльності, як самодіяльність. Людина, завдяки свідомості, здатна саму діяльність зробити спеціфічним предметом своєї ж діяльності, змінювати її, розвивати, вдосконалювати. Самодіяльність передбачає спрямування активності людини на її власний розвиток та вдосконалення. У цьoму сенсі, метою людини може бути вдосконалення у певних видах діяльності заради них самих, а не задля якогось прагматичного результату. Звідси випливає людська потреба в самовираженні через певні види діяльності прагматичного результату [2:326].