Дмитро Донцов зробив чималий внесок в еволюцію української політичної і філософської думки щодо проблем волі і формування вольового начала в українській людині. Цим самим він справив неабиякий вплив на покоління західноукраїнської молоді 20-х–30-х рр. Загально-прийнято вважати Дмитра Донцова «ідеологом українського націоналізму», оскільки ним була сформована концепція «чинного націоналізму». Сучасні дослідники спадщини Дмитра Донцова вважають його творцем третьої основної ланки національнї ідеї – її філософії. На глобальному рівні ним були осмислені і сформульовані такі ідеологічні принципи, як глибинний традиціоналізм і окциденталізм української визвольної політики, її державницька традиція, культ героїки і всенаціонального активізму, містики і ірраціоналізму, романтики і боротьби [1: 9]. Д. Донцов обстоював ідею виховання української нації в дусі культу сильної ніцшіанської людини, яка протистоїть «плебсу» – інертній масі. Без сумніву, шопенгауерська «воля» та ніцшіанська «воля до життя» як «жадання влади», стали абсолютними метафізичними підвалинами донцовського філософствування [15: 111]. Життєвість ідей українського націоналізму Донцов підтверджував прикладами з європейської філософії. Його філософічні асоціації лежать в основі творення вимог українського чинного націоналізму. Ставши філософом національної української ідеї, закріпивши у вітчизняній культорологічній думці «вітальні» цінності європейського світогляду, Дмитро Донцов творив українське відродження.