Початки свідомого українського націоналізму можна, за словами самого Донцова, частково знайти вже в Гоголя і Куліша. Виразно вони виступають в Шевченка, Лесі Українки і Миколи Міхновського [8: 4]. В «Самостійній Україні» Міхновського, пише Донцов: «Ми бачимо новий світогляд, наскрізь націоналістичний і наскрізь активістичний… Брошура виходить з поняття нації та її боротьби. Їй були іманентні революційність і зачіпний націоналізм…, тому зачисляю цю невелику брошуру до тих немногих голосів, що рвали з провансалізмом, кличучи до нового націоналізму» [5: 15]. Сам Донцов будує новий націоналізм, як світогляд народу, який визнає ідею нації, тобто ідею людської спільноти, що є, або хоче бути, організованою в окрему політичну одиницю на принципі волі якій він надає головного значення. Але поняття волі важко окреслити докладно. Причини труднощів у тому, що воля – явище психічне, а людина не має можливості збагнути, з чого постають психічні прояви. Психіка або думка є річчю в собі, і як така входить в обсяг метафізичних міркувань. Ми знаємо, що вона існує, але не знаємо чим вона є [2: 117]. Великі мислителі душу визначали по-різному. Аристотель назвав її ентелехією (щось, що свою ціль несе в собі). Бергсон говорить про неї, як про життєвий елян. Шопенгауер її називає волею до життя, що діє сама з себе. Також Донцов, за Шопенгауером, називає цю душевну властивість волею, підкреслюючи, що воля в такому розумінні виявляється під різними видами. Потрібно уточнити, що під волею Шопенгауер розуміє не тільки метафізичну властивість душі, але принцип світу і першу причину буття взагалі. Донцов, натомість, поняттям волі окреслює лише особливу суть самої душі, яка виявляється під різними видами [9: 25]. Пізнаванню і мисленню він приписує тільки функційну роль, як і Шопенгауер. Варто звернути особливу увагу на той момент, що ідеалістична основа ідеології Донцова не полягає у волюнтаризмі як філософському напрямку, про що твердить багато його визнавців і противників, бо Донцов зовсім не мав у планах прийняти всеціло теоретично-пізнавальну систему Шопенгауера, хоч і початково тяжіє до неї при окреслюванні душевних властивостей людини. Він старається будувати національну ідеологію на природних властивостях психіки, які можна досліджувати не метафізично, а феноменологічно. Отже, не на волі, як метафізичному принципі світу, але на душі як нематеріальній і складній частині буття, будує Донцов свою ідеологію – на душі, в проявах якої гонове намагання і свідоме хотіння, або воля, є одним з численних проявів, на які багата людська психіка. Якщо ж філософськи окреслювати ідеалізм Донцова, то він є ідеалізмом історичним, який вважає ідеї за головні рушійні сили історії. Це ясно виходить із цілої творчості Донцова і в тому перша його заслуга, що він під час значного поширення матеріалістичного світогляду у світі зумів ясно визначити українську національну ідеологію на базі ідеалізму, протиставляючи його доктринам матеріалізму [2: 130]. «Чинний ідеалізм» був прийнятий в постановах Конгресу ОУН в 1929 р., як головний принцип організованого націоналістичного руху, і залишився в такому розумінні до нинішнього дня. Воля у феноменологічному розумінні є складником психічного життя, яке має три основні роди властивостей: прямування, пізнавання і почування. Прояви цих властивостей знані з власного життя і спостереження оточуючого середовища. Такими проявами в основному займається психологія, яка старається не тільки описати всі явища психічні, але дати також їх класифікацію. Загалом, кожна з трьох психічних властивостей виступає у двоякій формі. Так у прямуваннях розрізняємо гонові намагання і свідоме хотіння або волю. В пізнаванні розрізняємо смислові почуття і почуття духовні. Кожна з цих форм має ще цілу низку специфічних окреслених якостей. Гонове намагання виявляється в самих вітальних гонах зберегти життя і в стремліннях. З головних стремлінь, про які найбільше говорить Донцов у «Націоналізмі» назвемо стремління до діяльності, до значення, до володіння, до творчості, до заінтересувань, стремління любові, соціальні стремління тощо. Ця властивість душі, яку Донцов називає волею жити і панувати, є не чим іншим як природним гоновим намаганням [9: 51]. Вважаючи за найголовнішу основу національної ідеології волю нації до життя, влади, експансії, Донцов тим самим підкреслює важливість двох головних якостей гонових намагань, які з внутрішньої природи проявляються в людині і є напрямлені забезпечувати підтримування роду, тобто забезпечувати життя і ріст одиниці і народу. Цими головними гонами є гін збереження життя, що відповідає шопенгауерській волі до життя і стремління володіти, що менш-більш відповідає ніцшіанській волі до влади [12: 49]. Донцов вказав на суттєвий чинник природи, що існує в кожній людині і в кожному народі задля збереження його існування. Цим чинником є природне гонове намаганння всіх живих істот, і, зокрема, людей. Воно науково досліджене і доведене. Зрозуміло, що силу індивідуальної та національної волі Донцов не відкрив перший. Але він вказав на потребу зміцнення в нас волі нації до життя, влади і експансії, отже спричинився до усвідомлення цієї природної сили на українському ґрунті [2: 125]. В що оформилося це усвідомлення, нам можуть показати лише безпосередні ідеї Донцова. У своїх працях Дмитро Донцов сформував повнішу структуру українського вольового націоналізму, визначив його категорії (величини): * воля, як закон життя, її форми; * воля влади; * роль від`ємного моменту; * романтизм, догматизм, ілюзіонізм; * фанатизм і «аморальність»; * свідоцтво історії – «романтизм» як чинник поступу – синтез раціоналізму та інтерраціоналізму (ірраціоналізм); * творче насильство та ініціативна меншість, як порядкуючі сили. Перед тим, як характеризувати засади чинного націоналізму Д. Донцова, варто зауважити, що вони, тобто їх суть, є відображенням своєї епохи – епохи тоталітаризму, експансії, превалювання маси над одиничністю [13: 165]. Якраз через це вони увібрали в себе погляди тієї європейської філософії, яка стала підгрунтям суспільної думки тогочасного цивілізованого світу. Тому нашим завданням є на основі аналізу націоналістичних вимог Донцова показати впливи європейських філософів на формування його світоглядних позицій.