Послідовно проведений діяльний та індивідуально-особистий підхід до аналізу людини дозволили сформулювати основу визначення поняття людського фактора, яка полягає у діалектиці соціальних і особистих сил. Досягнутий у даний момент ступінь гармонійності у відносинах – суспільство – людина – фіксує категорія “соціальна якість”, яка визначається через такі критерії як культура, творчість, гуманістичний потенціал, філософський тип особистості.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства назріла необхідність у подоланні як однобокого технократичного підходу до людини лише як до засобу досягнення конкретних цілей, так і абстрактно-гуманістичних декларацій по відношенню до людини як вищої мети суспільного розвитку.

Аналіз співвідношень понять: “людина” – “індивід” – “людський фактор” – дозволяє уточнити поняття людського фактора. Термін “людина“ означає рівень розвитку родових, соціальних сил. У поняття “індивід” розкриваються особисті сили. Людський фактор відображає реальне діяльне буття людини у єдності усіх його сторін – соціальних і особистих сил і представляє людину як саму мету і одночасно умову і засіб розвитку суспільства.

Поняття “фактор” фіксує діяльне буття людини. Тому людський фактор – це перш за все діяльність людини, тобто її активне включення в суспільне життя в якості суб’єкта, діяча, що орієнтується у своїй діяльності на загальнолюдські цінності.

Людський фактор виступає як результат дії об’єктивних і суб’єктивних детермінант його розвитку. До об’єктивних умов відносяться предмети природи, матеріальна культура, другі індивіди, суспільна форма, певна соціальна структура, у якій існує суб’єкт, власні об’єктивні можливості людини (фізичні, духовні). Суб’єктивні умови включають потреби суб’єкта (те, чого він хоче), його можливості (здібності, знання, вміння – те, що він хоче), його життєву позицію, фактичну готовність до певного типу поведінки (те, чим людина є).

Процес переведення “зовнішніх” (об’єктивних) факторів людської життєдіяльності у внутрішні (суб’єктивні) – є процесом становлення суб’єкта, залучення до загальнолюдських цінностей, культури. Здійснення людиною свого статусу – бути суб’єктом суспільного процесу, людським фактором визначається об’єктивними і суб’єктивними умовами та їх діалектичною єдністю – діяльністю.

Формування нового типу індивідуальності людини, процес становлення людського фактора, спрямованої особистої активності є процесом руху від посередності до справжньої духовності, цінності особистості. Важливе значення у зв’язку з цим набуває поняття духовного як внутрішньої само детермінанти і само орієнтації людини, пов’язаної з її творчим відношенням до дійсності.

З метою активізації людського фактора, гуманізації суспільства, включаючи як один з важливих моментів розвиток особистих сил, свідомо і детально включених у розвиток соціальних сил представляється доцільним активно здійснювати рух від “анти праці” до праці як подолання соціальної пасивності, байдужості, до праці як діяльності, не заснованої на зовнішньому примусі. Філософська розробка поняття людського фактора, проблеми його активізації, буде сприяти процесу гармонізації у відносинах суспільства і людини, становленню нового типу індивідуальності, обґрунтуванню шляхів і способів формування цілісної особистості як носія діяльних характеристик.