Самосвідомість існує не тільки в різних формах і на різних рівнях, але і в різних формах прояву. Коли людина сприймає якусь групу предметів, то з цим, як було сказано, необхідно зв'язане усвідомлення "схеми тіла", місця, яке займає її тіло в системі інших предметів і їх просторових і часових характеристик, усвідомлення відмінності свідомості цієї людини від предметів, які нею сприймаються. Але всі ці факти свідомості знаходяться в даному випадку не в її "фокусі", а ніби на "периферії". Безпосередньо свідомість людини націлена на зовнішні предмети. Тіло людини, її свідомість, її пізнавальний процес не входять в коло предметів її свідомого досвіду.

З цим явищем зв’язано цілий ряд цікавих фактів сприйняття. Наведемо в цьому випадку такий приклад. Коли людина дотикається рукою до предмета, вона відчуває сам предмет, а не свою руку. Дане сприйняття говорить про зовнішній предмет, а не про саму людину. І тільки на "задньому плані" свідомість людини переживає акт власного дотикання і локалізує його на кінцях власних пальців (це й виступає як елементарна форма самосвідомості). В тому випадку, якщо людина торкається предмета не рукою, а палкою, сприйняття знову-таки відноситься до самого предмета, а не до використаного знаряддя — палки. Остання вже не попадає в фокус свідомості, а виявляється на його периферії і є нічим більше, як продовженням тіла людини. В цьому випадку дія предмета на людину (яка виступає в даному випадку як своєрідна елементарна форма свідомості) цікавим чином переживається людиною як локалізоване вже не на кінцях її пальців, а на кінці палки.

Явні форми самосвідомості, коли ті чи інші феномени свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта, носять назву рефлексії. Під рефлексією мають на увазі принцип людської свідомості, який орієнтує її (людину) на осмислення власних духовних процесів, часто критичний аналіз духовного і душевного станів відбувається в їх протиріччі, спрямованості почуттів, спонукань і думок, роздуми над прийомами своєї думки і їх соціальною значимістю. Рівні рефлексії можуть бути різноманітні — від елементарної самосвідомості до глибоких роздумів над сенсом свого буття, його моральним змістом. Важливо відмітити, що рефлексія — це завжди не просто усвідомлення того, що є в людині, а завжди одночасно і перетворення людини, спроба виходу за межі того рівня розвитку особистості, який був досягнений. Сама рефлексія над станами свідомості, над особливостями тої чи іншої особистості завжди виникає в контексті усвідомленої або неусвідомленої задачі перебудови системи свідомості і особистості. Коли людина усвідомлює себе як "я" з якимись особливостями, вона перетворює в стійкий предмет деякі поточні моменти свого психічного життя. Людина рефлекторно аналізує себе в світі того чи іншого ідеалу особистості, який виражає її тип відношення до інших людей. Коли людина аналізує себе, намагається звітувати в своїх особливостях, роздумує над своїми відносинами до життя, намагається заглянути в таємниці власної свідомості, вона тим самим має ніби "обґрунтувати" себе, краще укорінити систему власних життєвих орієнтирів, від чогось назавжди відмовляється, в чомусь ще більше змінюється. В процесі і результаті рефлексії проходять зміни і розвиток індивідуальної свідомості.

Але не слід думати, що образ самого себе, який творить людина в різних формах самосвідомості, завжди адекватний своєму предмету — реальній людині і її свідомості. Між ними може існувати суттєвий розрив, можливість якого особливо велика саме на стадії розгорнутої явної самосвідомості у вигляді рефлексії. Проте, цей розрив може бути і в елементарних формах самосвідомості, самобудови і самовизначення особистості.

Здавалося б, що може бути елементарнішим простого самопереживання, вираженого в вислові "мені боляче"? Проте звернемо увагу на те, що усвідомлення власного болю зв'язане з певною локалізацією цього переживання, і ця локалізація деколи буває помилковою (що знайоме кожному, у кого, наприклад, боліли зуби).

Якщо в свідомості людини випливає який-небудь образ, то вона робить намір визначити його, тобто встановити про що він говорить, до якої конкретної особи або події відноситься. Не рідко людина помиляється в усвідомленні окремих образів: помилково локалізує в просторі і часі предмет тих чи інших спогадів, невірно співставляє даний образ з тією чи іншою особою.

Якщо ж людина пробує рефлективно усвідомити особливості своєї особистості, усвідомити себе в цілому, то можливість помилки ще більша. Справа в тому, що людина в цілому не відкривається собі в акті індивідуальної рефлексії, а проявляється найбільш всесторонньо в своїх відношеннях з іншими людьми, в своїх діях і соціально значущих діяннях. Останні найбільш адекватно можуть бути зрозумілі саме іншими. Друга людина, яка обдумує дії даної людини, нерідко може краще зрозуміти її, ніж остання розуміє сама себе. В тій мірі, в якій людина визначає свою об'єктивну оцінку, що виникає в процесі колективної діяльності і взаємовідносин між іншими людьми, тим самим вона і сама може судити про себе більш точно.

Важливо підкреслити, що самосвідомість виникає не тільки в процесі спільної діяльності і спілкуванні з іншими людьми і генетично зв'язана з відношенням до себе з "точки зору другої", але що вона постійно перевіряється, коректується, виправляється і розвивається в ході включення людини в систему міжлюдських відносин.

 Це відноситься і до таких феноменів свідомості, які не тільки виражають суб'єктивний стан того чи іншого індивіда, а претендують на загальну значимість і існують в об'єктивуючій, окремій від конкретного індивіда формі книг, картин, скульптур і т. д., тобто є в формі культури. Справа в тому, що той зміст, який автор вклав в той чи інший витвір мистецтва (а цей зміст і виступає як рефлексія автора над тим, що він зробив), може не співпадати з тим об'єктивним змістом, який закладено, реально існує в цьому творі, але був виявлений не автором, а розумним читачем, критиком, інтерпретатором.

Отже, феномен свідомості, який здається чимось дуже простим і очевидним, в дійсності виявляється складним, багатогранним, що знаходиться в дуже непростих відношеннях зі своїм носієм, розвивається і змінюється в процесі включення людини в систему колективної практичної діяльності і міжлюдських відносин.

Пізнаючи себе, людина ніколи не залишається такою, якою вона була раніше. Самосвідомість виникла не в якості духовного дзеркала для святкового самолюбування. Вона з'явилася у відповідь на клич суспільних умов життя, які з самого початку вимагали від кожної людини, щоб вона зуміла оцінити свої дії, слова і думки з точки зору певних соціальних умов. Життя своїми суворими уроками навчило людину здійснювати самоконтроль і саморегуляцію.