Відповідним чином і людське відображення, яке формується на базі матеріальної практичної дії на перших кроках історії "безпосередньо вплетене в матеріальну діяльність і в матеріальне спілкування людей", громади саме внаслідок свого походження з практики, виявляє як свою сутнісну рису здатність відображати можливості, які безпосередньо виявляє в процесі свого функціонування найпримітивніша практика. Отже, тим безпосереднім матеріальним чинником, що породжує специфіку людського відображення (свідомість), постає не сама по собі природна дійсність, а матеріальний процес практичного діяння на цю дійсність. Становлення і розвиток специфічно людської діяльності, практики опредметнюється в людському тілі, надаючи йому нових, не притаманних від природи суспільних властивостей. Саме в процесі становлення практики, праці рука нашого далекого предка набуває такої важливої і вирішальної в процесі антропо- і соціогенезу властивості, як здатність до праці. Так само як в ході становлення і розвитку практики остання опредметнювалась в людському тілі, в руці, надаючи їй суспільної властивості органу праці, як сама практика опредметнюється і в нервовій тканині мозку, надаючи йому суспільної властивості органу мислення. Будучи суспільною властивістю певного матеріального субстрату (руки, мозку), “здатність до мислення існує ідеально і не можуть бути змістовно розкрита "чуттєвим" аналізом матеріального носія” [13, 102]. Проте натуралістична ілюзія про існування змістовного зв'язку між фізіологічним процесом, який відбувається у мислячому мозку, і самим процесом мислення тривалий час чітко трималася у головах природодослідників і натуралістично орієнтованих філософів, мовляв, якщо мозок є органом мислення, то можна, детально проаналізувавши фізіологічні процеси, які відбуваються в цьому органі, так би мовити, "прочитати" самі думки. Однак це все одно, що спробувати прочитати текст, який друкується на машинці, завдяки детальному аналізу механічних рухів усіх деталей машини, які відбуваються в процесі друкування тексту. Будучи безпосереднім відображенням не самого реального світу, не природи як такої, а процесу "зміни світу людиною", громадою, тобто матеріальної практики, свідомість і сама є відображенням діяльним. Саме ця суттєва обставина випадала з поля зору старого матеріалізму, який тлумачив свідомість за типом форм відображення, притаманних природі (подібних відбитку печатки на воску або відображення предметів у дзеркалі). Дж. Локк, наприклад, говорив, що поняття трикутника є відображенням усіх реальних трикутників, оскільки "схоже" на них. Дж. Берклі досить слушно зауважив на те, що якби Локк був правий, то кожний реальний трикутник мав би бути одночасно і гострокутним, і прямокутним, і тупокутним (адже саме таким є поняття трикутника), оскільки ж такого реального трикутника не існує, то ні про яке відображення речей "ідеями" не може бути й мови. Справа в тому, що відображення реальності свідомістю не є "дзеркальною" копією першої. Поняття трикутників, наприклад, не є копією реальних дійсно існуючих трикутників. Воно визначає трикутник як фігуру на площині, утворену взаємоперетином трьох прямих ліній (за умови, що вони не перетинаються в одній точці). Іншими словами, поняття трикутника вказує на ті дії, які необхідно зробити, щоб отримати будь-який трикутник, і такий, що дійсно побудований, і такий який ще ніким не побудований, але можна побудувати. Тобто, свідомість, по-перше, відображає не сам по собі предмет, а його так би мовити, "конструктивний принцип", спосіб творення, а по-друге вона відображає не лише дійсно існуючий предмет і явища, а й усі можливі, не тільки дійсність, але й можливість. Отже, свідомість, безпосередньо відображаючи практику, є діяльним відображенням (не просто повторює те, що існує або існувало, але показує на те, чого не було і немає, але могло чи може бути). Зазначена обставина вимагає додаткових міркувань: будучи специфічним (діяльним) відображенням, свідомість, як і сама практика, має здатність набувати предметних форм, опредметнюватися. Але практика опредметнюється у природній речовині, надаючи останній суспільних властивостей (ціннісних характеристик, людського значення, смислу). У свідомості в процесі її становлення і розвитку, по мірі того як вона звільняється від стану "безпосередньої вплетеності в матеріальну діяльність і матеріальне спілкування людей", з'являється своє власне матеріальне "тіло", в якому вона опредметнюється надаючи йому суспільних властивостей — значення, смислу. Таким специфічним матеріальним "тілом" свідомості є мова. З виникненням мови свідомість набуває всезростаючої самостійності по відношенню до практики. Проте ця самостійність ніколи не може стати повною. Свідомість завжди зберігає, хай і надзвичайно далекий, опосередкований всезростаючою кількістю проміжних ланок, зв'язок з прак-тикою. Отже, свідомість набуває здатності самостійного опанування такими сторонами і сферами реального світу, яких практика ще не може (а часто ще й дуже довго не зможе) торкнутися безпосередньо, предметно-чуттєво. Свідомість все більше виявляє унікальну здатність опановувати, включати до "олюдненого" світу такі природні предмети, процеси і явища, як, наприклад, просторові відношення (геометрія, в тому числі і численні неевклідові геометрії), кількісні відношення (математика, як сьогодні вправно оперує навіть такими практично "незбагненними" відношеннями, які виражаються уявними, трансфінітними числами), далекі космічні тіла (вже у глибоку давнину людина "олюднила" зоряне небо, місяць, сонце), надавши їм суспільної властивості орієнтирів у просторі і часі. Так, Полярна зірка є одним з найдавніших орієнтирів людини на місцевості, а місячний і сонячний календарі були першими кроками людини в опануванні часовими характеристиками світу) тощо. Набуваючи, завдяки мові, відносної незалежності від практики, свідомість випереджає практичну дію, формує ту саму ідеальну мету, яка, "як закон визначає спосіб і характер" самої практичної дії [13, 104]. Народжуючись у практиці, свідомість успадковує здатність останньої вступати у безпосередній контакт з можливостями минулого, що надає історичному (в тому числі і історико-філософському) знанню характеру не тільки “відтворюючої", але й творчої науки. Йдеться про те, що осягаючи ці можливості, ми можемо багато які з них реалізувати сьогодні. Виникнення мови як предметного буття свідомості постало одним з найсуттєвіших моментів у становленні специфічності людського, суспільного буття. Адже ідеально "освоюючи" можливості, свідомість опредметнює їх у мові. Внаслідок цього можливості вперше отримують дійсне, "чуття" існування, не втрачаючи одночасно свого статусу можливостей. Цими опредметненими можливостями можна оперувати, "експерементувати" (побудувати найрізноманітніші варіанти їх "поєднання", "роз'єднання", "програмування" варіанти їх як завгодно довгого "продовження" і на цій основі остаточно їх оцінювати, робити вибір найефективнішого шляху реалізації тих, які найповніше відповідають інтересам і цілям людини). Інакше кажучи — спрямовувати (через внесення відповідних цілей у практику) рух самої об'єктивної реальності в напрямі, що відповідає інтересам і цілям людини. Слід тільки пам'ятати (і це особливо важливо сьогодні, коли здатність людини до визначення напряму руху самої реальності зросла до безпрецендентних розмірів), що свобода людини у виборі цього напряму є одночасно і відповідальністю. Сьогодні людство на гіркому досвіді переконалося в трагічності й навіть в катастрофічності для долі всього людства вибору негуманних шляхів розвитку (загроза ядерної смерті для людства, екологічна катастрофа тощо). Так само як і практика, опредметнюючись у природному матеріалі, не "застигла" навіть в цій формі, а включаючись у подальшу діяльність, розпредметнюється в ній, опредметнена в мові свідомість через включення продуктів своєї опредметненої діяльності (понять, суджень, формул, правил, теорій і т. д. ) в процесі свого подальшого функціонування розпредметнюється в ньому. Проте розпредметнення може (так само як і в практиці) реалізуватися по-різному. Характер розпредметнення практики значною мірою залежить від структури останньої. Наша практична діяльність може обмежуватись здійсненням сукупності елементарних дій, які тільки "оживляють" (переводять з форми предметності у форму буття) "згаслу" в продуктах минулого діяльність. Для того, щоб телевізор працював, нам не обов'язково знати принцип його роботи чи розбиратися у схемі, ми просто підключаємо його до електричної мережі, далі вже "само собою" починає розпредметнюватися опредметнена в телевізорі праця людей, що його зробили — телевізор працює. Наша роль у подібному розпредметнені пасивна, ми лише відтворюємо минулу працю інших людей в тому самому змісті, в якому вона була в свій час опредметнена, при цьому нічого не даючи до неї від себе. Така практична діяльність є просто використовуюча, або утилітарна. Використовуюча діяльність відіграє важливу роль у людській життєдіяльносі. За її допомогою люди з мінімальною затратою сил і енергії оволодівають уже створеними предметами, задовольняючи свої численні потреби. Адже, щоб користуватися численними благами сучасної квартири, людині досить оволодіти нескладними навичками: вмикати або вимикати численні електроприлади — лампочки, праски, холодильники тощо, відкривати і закривати водяні і газові крани, а не витрачати зусилля на вивчення електротехніки, гідродинаміки тощо. Внаслідок стандартності й повторюваності такого роду операцій їх сьогодні все більше і більше передають автоматам. Попри всю важливість і потрібність використовуючої діяльності в людському суспільстві, вона є похідною від головної форми практики — творчої діяльності. Успішне здійснення використовуючої діяльності передбачає наявність речей, в яких практика вперше опредметнилася саме таким способом, тобто привела до нового (такого, якого ще не існувало) результату. Ця діяльність і є творчою, і в цьому випадку маємо справу з розпредметненням. Адже і творча людина, новатор спирається на результати діяльності попередників. Одначе, розпредметнюючи діяльність, новатор вносить у неї своє, часом настільки істотне значення, що докорінно змінюється весь попередній зміст.