Було б доцільно завершити висвітлення філософських поглядів Карла Гюстава Юнга його власною цитатою: „Починаючи з середини життя істинно живе лише той, хто готовий померти. Так як у цей таємничий час середини його життєвого терміну починається рух назад по параболі і народжується смерть. Друга половина життя не передбачає вознесіння, розкриття, росту, підйому і це лише смерть, тому що ціляю її є кінець. Відмова виконання життєвого покликання є аналогічною відмові прийняти кінець існування. Те та інше означає, що людина не бажає жити; небажання жити тотожне небажанню помирати. Місяць, що росте має той самий вигин, як той, що спадає!”

До кінця Юнг продовжував шукати „відповідь Іову” – вирішення духовної дилеми, що постає перед сучасною людиною. Під кінець духовного життя аналітик сам став тим мудрецем Філемоном, з яким часто колись вів бесіди. Завдяки ширшому діапазону філософських ідей Юнга, його вплив розповсюдився ширше ніж теорія та практика аналітичної психології. Він перекинув місток між світом науки та окультним світом (сферою духів, міфопоетичної уяви). Критики Юнга розглядали його як досить темну фігуру, що перейшов межу психоаналізу і зібрав навколо себе цілий двір прислужників; звинувачували в антисемізмі.

Отже, вклад Юнга у науку є по істині вагомим. На основі психіатричної практики він встановив факт між образами сновидінь у здорових людей, фантазіями психічно хворих, образами та мотивами міфів первісного суспільства. Підсумував, що дана тотожність має за причину колективне несвідоме. Висунув концепцію „архетипів”, які знаходять прояв у поведінці, мистецтві.

Юнг створив вчення про інтеграцію свідомого і несвідомого на основі автентичного тлумачення символів колективного несвідомого в психіці людей. На думку Юнга, „архетипи” несвідомого як компонент психіки в залежності від браку знання і виховання можуть таїти загрозу для індивіда і суспільства. Вона можлива через придушення колективно-несвідомої сутності психіки науково-практичною експансією практичного Я. Загрозливі є і крайнощі в поширенні східних релігійно-містичних культів, які розчиняють особистісне начало Я. Тому психоаналіз, як адекватне тлумачення ахретипічної символіки здатен урівноважувати всі компоненти психіки людини.

Юнг казав: „всяке світло відкидає тінь”. Звідси завдання кожної особистості – прожити власне життя достойно, знайшовши синхронність та гармонію власного дуалізму.