В історії розвитку суспільства виділяють два основних типи суспільного прогресу: антагоністичний і неантагоністичний. Спільним для цих типів є те, що розвиток суспільства, його поступальне сходження до більш досконалих форм суспільної організації починається з виробництва і вдосконалення знарядь праці. Вдосконалення знарядь праці зумовлює необхідність розвитку і вдосконалення самої людини, як головної продуктивної сили. Важливою особливістю антагоністичного прогресу було те, що в умовах первісного суспільства, суб'єктом соціальної діяльності виступала община. Потреби індивіда задовольнялися в межах общини, завдяки функціонуванню її як єдиного цілого. Потреби общини, процес їх задоволення і відтворення відбувався через задоволення потреб кожного індивіда. Здійснюючи процес виробництва, вона забезпечує своє існування та існування кожного індивіда, тобто основна суперечність суспільного прогресу (між потребами і досягнутим рівнем виробництва), у первісному суспільстві, знаходилась у продуктивних силах та способі виробництва. Низький рівень розвитку самої людини і знарядь праці зумовлювали необхідність сумісної праці, безпосередній зв'язок виробника із знаряддям праці, рівнозначне місце членів общини в системі виробництва. Рушійною силою суспільного прогресу були об'єднані дії членів общини як цілого, що забезпечувало необхідні умови для її існування і розвитку. Низькому розвитку продуктивних сил і суспільних відносин відповідали низький рівень свободи і творчості. З вдосконаленням знарядь праці, розвитком людини і її потреб, зросла і продуктивність праці, яка обумовила розподіл і спеціалізацію праці в середині общини. Внаслідок цього, суспільна власність на засоби виробництва поступається місцем приватній власності, рівність місця індивідів у системі виробництва – соціальній нерівності. З розподілом суспільства на класи виникає новий тип суспільного прогресу – неантогоністичний, який включає в себе рабовласницьку, феодальну і капіталістичну формації. Головною продуктивною силою в цьому суспільстві стають пригноблені маси, які не маючи власності на засоби виробництва, не могли користуватися виробленими благами, задовольняти свої потреби. Для забезпечення свого існування, вони були змушені вести боротьбу проти експлуататорів і панівних виробничих відносин. Необхідність цієї боротьби визначалася також тим, що з розподілом суспільства на класи, інтерес панівного класу став рушійним фактором виробництва в цілому. Панівні класи забезпечуючи задоволення своїх потреб та інтересів, розвивали у відповідності з ним і виробництво, що значною мірою здійснювалося за рахунок експлуатації пригноблених. В цьому випадку, людина стала, насамперед, засобом здійснення суспільного прогресу. Таким чином, новий тип суспільного прогресу характеризується тим, що з розподілом суспільства на класи основна суперечність його розвитку переміщувалася зі сфери продуктивних сил у сферу взаємозв'язків між продуктивними силами і виробничими відносинами та виступає як суперечність між ними. На сучасному етапі суспільного розвитку капіталізм, здійснивши науково-технічну революцію і пристосувавши свої виробничі відносини до наявного рівня розвитку продуктивних сил, пішов класичним шляхом економічного лібералізму. Тим самим, це суспільство виявило значні можливості для прогресивного розвитку. Особливого значення набули інтеграційні процеси, які охопили практично всі сторони соціального життя. Зазначені обставини обумовили виникнення ситуації, в якій загальнолюдське набуває головного значення. Із подальшим посиленням взаємозв'язку між усіма сферами життєдіяльності, не тільки в окремих країнах, але і в усьому світі все більшого значення набувають потреби, вирішення яких торкається всього людства. Своє вираження ці потреби знаходять у глобальних проблемах. Під глобальними проблемами, розуміють комплекс життєво важливих питань, від вирішення яких залежить саме існування і розвиток цивилізації. Невирішення глобальних проблем, створює серйозну загрозу для сучасного та майбутнього людства. І навпаки, своєчасне їх розв'язання відкриває широкі перспективи розвитку, створює сприятливі умови для прискорення суспільного прогресу. Отже, однією з характерних особливостей суспільного прогресу на сучасному етапі, є його тісний зв'язок з глобальними проблемами. Без врахування цього зв'язку, того впливу глобальних проблем на розвиток історичного процесу, неможливо зрозуміти зміст і напрям розвитку суспільства. Кінець другого тисячоліття можна з повним правом віднести до найкритичнішого періоду в історії людства. Причина кризи полягає в постійно зростаючій диспропорції науково-технічного і соціального розвитку, коли рівень самосвідомості людства, як єдиного цілого, почав згубно відставати від його технічного розвитку. Ця кричуща диспропорція ставить під сумнів можливість дальшого існування цивілізації на Землі.