Філософська концепція Бекона детально переглядає уявлення про роль наукового пізнання, його призначення й місце в житті суспільства. Проблема мети наукового пізнання має важливе значення для прогресу науки. Саме через невизначеність цієї мети, через те, що філософи й науковці керувалися у своїй діяльності другорядними цілями, наука не діставала належного розвитку. Тому визначення істинної мети наукового пізнання, усвідомлення справжнього призначення науки є суттєвим складником Беконової програми її відновлення. "Я звертаюся до всіх з одним загальним застереженням, — писав він, — аби вони поміркували над справжніми цілями науки і щоб вони її шукали не задля задоволення власного розуму, не для змагання або для того, щоб перевершити інших, не заради прибутку, слави або подібних ницих цілей, заради життя та його користі"

Підкреслюючи негативне ставлення до всієї попередньої науки, яка мала принципово споглядальний характер і нехтувала потребами практики, Ф. Бекон пропонує нове порівняно з античністю і середньовіччям розуміння науки. Справжня мета її, на думку Ф.Бекона,полягає в тому, щоб приносити користь людині, збагачувати її життя новими винаходами. Лише завдяки науці людина може досягти справжньої могутності, панувати над природою. Наукове знання не самоціль, воно лише засіб, знаряддя, за допомогою якого людина може вирішувати проблеми, що постають перед нею. "Знання є сила", — цей славнозвісний Беконів афоризм відображає його погляди на значення науки в людському житті.

Показовою є сцієнтистська утопія Ф.Бекона «Нова Атлантида», уякій автор дуже виразно змалював можливості, що їх відкриває перед суспільством науково-технічний прогрес. Підвалиною добробуту країни, яку Ф. Бекон розміщує на вигаданому острові Бснсалем, є саме наука, а головним її закладом — своєрідна академія наук «Дім Соломона». Ф. Бекон — провісник нової індустріальної ери, він не тільки вказує на особливу роль

 науки в майбутньому суспільстві, а й передбачає необхідність перетворення її у найважливішу галузь людської діяльності.. Основне призначення «Дому Соломона» — об'єктивне вивчення природи та безперервне збирання й накопичення наукових знань. Але знання чогось варті лише тоді, коли їх можна практично використати. Фантазія Ф.Бекона малює чималу кількість дивовижних науково-технічних досягнень та винаходів, і справді зреалізованих у майбутньому. Загалом наука, на думку Ф.Бекона,відкриває перед людиною безмежні обрії. Узагальнюючи своє розуміння природи науковою пізнання, його значення для практичної діяльності людини, Ф. Бекон каже, що метою науки є "пізнання причин і прихованих сил усіх речей та розширення влади людини, доки все не стане для неї можливим". Ось, така своєрідна максима його філософії науки.

Говорячи про потребу зв'язку теорії й практики, науки й техніки, Ф. Бекон підкреслює, що знання і могутність людини, істина і користь — одне й те саме. Що в дії найкорисніше, те в знанні найістинніше, стверджує він. Проте Ф. Бекон був далекий від вузького прагматизму. Істинність знання не залежить від його корисності, навпаки, саме істина є необхідною передумовою досягнення прагматичних цілей людини.

Панувати над природою, згідно з Ф. Беконом, можна лише підкоряючись їй. Над природою панує той, хто до неї "прислухається" Тому сутність науки полягає передусім у тому, що вона є відображенням буття, природи такими, якими вони є. Лише тоді наука може виконати повною мірою і своє практичне призначення.

Своє розуміння співвідношення теорії і практики, істини і корисності Ф. Бекон демонструє на прикладі співвідношення "плодоносних" та "світлоносних" дослідів. Перші мають утилітарне значення, даючи безпосередній - фактичний результат. Проте вони не ведуть до якихось широких теоретичних узагальнень, до знання істинних причин. На відміну від них "світлоносні" досліди, хоч і не дають негайного практичного ефекту, але розкривають фундаментальні закони природи, її приховані сили. Саме таке знання, на думку Ф.Бекона, становить основу людської могутності, забезпечує технічний прогрес.

Визначивши справжнє призначення і мету наукового пізнання, Ф. Бекон оцінює стан, у якому перебуває наука його часу. І цей стан видається йому жалюгідним. Наука, яка успадкувала всі вади античної філософії та середньовічної схоластики, не відповідає своєму призначенню і потребує докорінної перебудови. У своїх творах Ф. Бекон дає нищівну критику всієї схоластичної філософії й науки, засуджує її за неплідність і відставання від розвитку техніки та запитів життя.

Ф. Бекон детально вивчає причини неуспіху науки, її вкрай нерозвиненого стану. Таких причин багато. Наука спирається на давньогрецьку філософію, що мала споглядальний характер. Греки, наче діти, більше вдавалися до балаканини, ніж до реальних справ. Так само безплідною була й середньовічна наука. Критикуючи схоластичну філософію, Ф. Бекон відзначає її авторитарний характер, забобони та сліпу релігійну запопадливість. Саме в цьому він убачає головну перешкоду прогресові наукового знання. Надмірна залежність від давніх авторитетів гальмує прогрес, адже не можна одночасно й упадати перед авторитетами,
 й перевершувати їх. Істина є дочка часу, а не авторитету, зазначає філософ.

Ф. Бекон виступає також проти переслідувань філософів та науковців церквою. Спираючись на концепцію двоїстої істини, він вважає, що наука і теологія не можуть суперечити одна одній. Запевняючи богословів, що розвиток науки нічим не загрожує релігії, оскільки сфера божественного й сфера фізичного зовсім різні,, Ф. Бекон вимагає свободи для наукового мислення, обстоює суверенність людського розуму.

Ще одна важлива причина неуспіху теоретичних наук, на думку Ф.Бекона, — нехтування філософією природи, тобто природознавством, яке, за його визначенням, є "великою матір'ю наук" і мусить бути фундаментом усього наукового знання. Проте досі природознавство відігравало роль служниці. Час його розквіту в греків був нетривалим, у римлян його місце заступили моральна філософія і політика. А після того, як християнська віра і поширилася серед язичників, кращі уми присвятили себе теології. Саме надування в середньовічний період теології та мракобісся призвело до занепаду науки; не може розвиватися наука, яка відірвана від свого коріння, і, навпаки, те, що засноване на природі, росте і розвивається. Мораль і політика також змушені ковзати по поверхні, якщо вони відірвані від своїх підвалин — природознавства.

Утвердження засадничого значення природознавства є дуже важливим складником філософії Ф.Бекона. Воно відбивало об'єктивні потреби розвитку суспільства в XVI—XVIIст., особливості наукової й промислової революції, яка висувала пізнання природи на перший план. Згадаймо, ще в XVI ст. Леонардо Бруні стверджував, що природознавство не має практичного значення. Нова епоха навпаки, демонструє загальне захоплення природою. Не тільки наукові дослідження Нового часу або філософські роздуми були пройняті прагненням опанувати природу, цим духом просякнуті й мистецькі твори. Філософи, письменники, моралісти одностайні у своїх пошуках "природної" моралі, міркуваннях про "природне" право, намаганні з'ясувати "природу" людини. І саме Ф. Бекон, творець "природної" філософії, був одним з перших, хто зрозумів цю тенденцію, пов'язавши з нею прогрес наукового пізнання.

Однак не менш важливою причиною нерозвиненості всієї поперед ньої науки є, за Беконом, відсутність правильною методу. Той метод, якого дотримується більшість учених, запозичений у схоластів і має спекулятивний характер, залишаючи поза увагою чуттєвий досвід. За основу йому править схоластизована логіка Арістотеля — діалектика. Вона не тільки не корисна для науковою дослідження природи, а навіть шкідлива. Здатна лише роз'яснювати вже відоме, вона не веде до нових відкритів. Ба, навіть більше, надає форми доведеності всіляким сумнівним твердженням. Однак висновки, що грунтуються на хибних поняттях, нічого не варті. Загалом схоластична логіка має справу лише з термінами, словами, тоді як істину треба шукати в самих речах. Істина міститься в самій природі, а способом безпосереднього спілкування з нею може бути лише чуттєвий досвід. Але ті дослідники, які керуються даними чуттєвого досвіду, не спираються на певний метод. Тому їхній досвід має хаотичний, випадковий характер і не дає суттєвих результатів.

Підсумовуючи критичний аналіз усієї попередньої науки, Ф. Бекон зазначає, що в пракгичній частині вона безпідставна, у своєму зростанні повільна і млява. Прагнучи досягти загальної досконалості, вона недостатньо зважає на деталі й залишає безліч невирішених питань. На основі цього аналізу Ф. Бекон розробляє програму реформи, "великого відновлення" науки. Головним пунктом цієї програми є перетворення природознавства, науки про природу, що базується на чуттєвому досвіді, на основу наукового пізнання. Природа має стати центром наукових інтересів, головним об'єктом цього пізнання.

Але нова наука потребує і нового методу. Ця проблема центральна для філософії Ф.Бекона.Саме розроблення нового методу є, на його думку, основним засобом перетворення і відновлення науки. На відміну від схоластичного це має бути метод наукового відкриття, засіб творчого розвитку наукових знань. Розробка такого методу пов'язана з реформуванням логіки. Ф. Бекон висуває ідею створення нової логіки, яку він протиставляє старій, схоластичній, власне, арістотелівській логіці. Символічно, що головна філософська праця Ф.Бекона, вякін він розробляє своє вчення про метод, мас назву "Новий органон" — навіть назвою твір протиставляється «Органонові» Арістотеля.

Головна вада силогістики Арістотеля полягає в тому що вона залишає осторонь питання про виведення вихідних принципів, аксіом, на яких грунтується процес логічного міркування. Через це схоластична наука не має надійного грунту, а її результати дуже слабко пов'язані з реальністю. Нова логіка, на думку Ф.Бекона,якраз і покликана озброїти методом виведення цих принципів, спрямувати людський розум, щоб він не відривався від реальних речей, а діяв згідно з ними.