Ієрогліф дао складається з двох частин: шоу – голова і цзоу – йти, тому основне значення цього ієрогліфа – дорога, якою ходять люди, але пізніше цей ієрогліф набув переносного смислу і став означати закономірність, закон. Лао-цзи, прийнявши дао за вищу категорію своєї філософії, надав їй не тільки смислу загального закону, але й розглядав її як джерело створення світу. Він вважав, що дао – це “корінь неба і землі”, “мати всіх речей”, що дао лежить в основі світу. Лао-цзи говорив, що “ дао народжує одну, одна народжує дві, дві народжує три, а три народжує всі істоти”, що є характеристикою походження всього існуючого від дао.

А що ж таке дао в розумінні Лао-цзи?

“//Дао, яке може бути виражене словами, не є постійне дао//” (Лао-цзи, §1). Лао-цзи вважав, що суть дао не можна виразити словами. Воно не має вигляду, не видає звуків, не володіє формою “//дивишся на нього, але не бачиш, слухаєш його, але не чуєш, ловиш його, але не можеш спіймати//” (Лао-цзи, §14). Коротко кажучи, дао – це “пустота” або “небуття”.

“//Дао порожнє, але при його використанні воно не переповнюється//” (Лао-цзи, §4). Давній словник “Шовень” пояснює ієрогліф чун, що означає пустоту, через ієрогліф чхун (пустота в посудині), звідси дао потрібно розуміти як абсолютну “пустоту”, яка ніколи не переповниться при вживанні. У зв’язку з тим Лао-цзи також називав дао  гушень, тобто “пустотою в ущелині”, і як пояснює Су Че (1039-1112): “//Ущелина, будучи порожньою, має форму, в той час як гушень (пустота в ущелині) порожнє і не має форми//”.

“Буття” і “небуття” – дві основні категорії в філософії Лао-цзи, і дао в його розумінні виникло на основі цих категорій. Варто відмітити, що в розумінні Лао-цзи відношень між “буттям” і “небуттям” існують певні діалектичні ідеї, однак він не зміг провести їх від початку до кінця, в результаті чого перебільшував роль “небуття”, відірвавши його від “буття” і перетворивши в самостійну суть Всесвіту. Дао в філософії Лао-цзи – це абстрактне і гіпертрофоване (тобто, перебільшене) уявлення про “небуття”. Лао-цзи вважав, що всі конкретні предмети являють собою єдине ціле із “буття” і “небуття”, причому “буття” – це суть предмета, а “небуття” – пустота, або вакуум.

В одинадцятому параграфі він говорить: “//Тридцять спиць з’єднуються в одній ступиці колеса, і, оскільки (в ступиці) є пустота, появляється можливість використовувати колісницю. Із глини роблять посудини, і, оскільки, посудини всередині порожні, появляється можливість використовувати їх. Двері і вікна видовбують, щоб побудувати будинок, і, оскільки будинок всередині порожній, появляється можливість використовувати його. Тому наявність предметів приносить користь, а наявна в них пустота робить їх потрібними для уживання//” (Лао-цзи, §11). Колеса в колісниці крутяться тому, що в ступиці із круглого дерева, в якій збирають спиці, є пустота, через яку проходить вісь. Глиняний посуд і будинки годяться для уживання тому, що всередині вони порожні.

Так само відбувається і з конкретними предметами. “Простір між небом і землею” також являє собою єдність “буття” із “небуття”. “Хіба простір між небом і землею не подібний на ковальський міх? Будучи порожнім усередині, він ніколи не є вичерпним, і чим більше рухається, тим більше з нього виходить вітер” (Лао-цзи, §5).

Лао-цзи порівнює простір між небом і землею з ковальським міхом, в якому небо і землю розглядає як стінки, а простір між ними як пустоту в ковальському міху, яка, так само як “небуття” в конкретних предметах, об’єктивно існує в єдності з реально існуючим “буттям” неба і землі. Різниця лиш у тому, що “пустота” або “небуття” простору між небом і землею безкінечні. Так само стверджував не тільки Лао-цзи. У розділі “Чжоухе” твору “Гуань-цзи” знаходимо: “Небо і земля оточують усі предмети, тому їх називають сагайдаком (сумка, футляр для стріл) для всіх предметів” (Гуань-цзи, розд. 11, с. 63). Це показує, що порівняння простору між небом і землею з ковальським міхом фактично відображало погляд на структуру Всесвіту, згідно з яким вважалося, що простір між небом і землею є закритим і як небо, так і земля за своєю суттю матеріальні. Лао-цзи вважав простір, називаючи його “пустотою” або “небуттям”, основою існування неба і землі, коренем життя усіх істот. Таким чином він надавав “пустоті” і “небуттю” містичного характеру.

Лао-цзи висунув таке положення: “//Пустота в ущелині (гушень) не вмирає, і це вважається джерелом народження усього сущого; ворота народження усього сущого називаються коренем неба і землі//” (Лао-цзи, §6). У цьому положенні він розглядає “пустоту” і “небуття” як “матір усього існуючого”, як його “родоначальника”. Він особливо підкреслював і навіть гіпертрофував роль і місце пустоти, відірвав “небуття” від “буття” і перетворив його в дещо незалежне і самостійно існуюче. Його слова “//Всі речі в Піднебесній народжуються в бутті, а буття народжується
 в небутті//” (Лао-цзи, §40) – показують, що небуття виділяється із нерозривних зв’язків із “буттям”, ставиться попереду “буття” і перетворюється в джерело утворення світу, що виражено в словах “//народжені раніше неба і землі//” (Лао-цзи, §25). Це інтерпретоване “небуття” Лао-цзи “позначав ієрогліфом дао” (Лао-цзи, §25). Стає очевидним, що дао Лао-цзи – це абсолютна “пустота”, позбавлена матеріальності, і ця “пустота” може бути тільки продуктом діяльності розуму. У цьому й полягає суть об’єктивного ідеалізму в понятті дао, створеному Лао-цзи.

Дао в понятті Лао-цзи – не тільки джерело створення світу, але й загальний світовий закон. Адже, як говорив Лао-цзи:

  * “//дао постійно перебуває в не діянні, але немає нічого, чого б воно не робило//” (Лао-цзи, §37);
  * “//дао ніхто не наказує, воно постійно залишається само собою//” (Лао-цзи, §51);
  * “//перехід у протилежність – шлях руху дао, слабість – (метод) дії дао//” (Лао-цзи, §40);
  * “//одиноко стоїть, але не міняється, ходить скрізь, але не втомлюється//” (Лао-цзи, §25);
  * “//любить приносити користь усім істотам і не бореться з ними за зиск//” (Лао-цзи, §8).

Із наведених цитат видно, що Лао-цзи оголосив дао загальним законом. У зв’язку з тим він вимагав, щоб урядовці вважали для себе дао законом і, подібно дао, “очищали серця (роблячи їх порожніми)” (Лао-цзи, §3) і не “бажали занадто багато” (Лао-цзи, §15).

Лао-цзи надавав поняттю дао перераховані риси закону, виходячи винятково з потреб його соціально-політичних поглядів, у результаті чого він абстрагував і гіпертрофував деякі явища в природі і суспільстві. Наприклад, він говорив: “Вище добро подібне до води. Добро, яке надає вода, приносить користь усім істотам, і вона не бореться (з ними). Вода знаходиться в тих місцях, якими гребують люди, тому вона подібна до дао ”. (Лао-цзи, §8)

У наведеній цитаті говориться про здатність води зволожувати все живе і її особливість стікати в низькі місця. Справді ж, наділяючи дао доброчинністю знаходитися внизу і не вступати ні з ким у боротьбу, Лао-цзи абстрагував “закономірність” поведінки води. Цю “закономірність” у поведінці води Лао-цзи не приймав за дао, а розтлумачував це тільки так, що вона наближається до дао. Іншим словами, Лао-цзи розуміє відношення між дао і предметами не як присутність дао в самому предметі, а відокремлює його від предмета і робить незалежним, самостійно існуючим.

Об’єктивний ідеалізм Лао-цзи не був послідовним, завершеним і строгим. У деяких його роздумах про дао зовсім очевидно є присутніми певні елементи і складові частини матеріалізму. Наприклад: “ Дао приходить у предмети туманно і невизначено, однак в туманності й невизначеності містяться предмети; воно глибоке і темне, але в глибині й темності присутня життєва енергія; його життєва енергія досить реальна, і в реальності закладена надійність. Із давніх пір до теперішнього часу його ім’я не зникало, що дозволяє подивитися початок усіх речей. Таким чином ми пізнаємо початок усіх речей? Тільки завдяки цьому” (Лао-цзи, §21). “Туманність і невизначеність”, “глибоке і темне” виражають відсутність у дао форми й образу, але тут, хоч Лао-цзи і вважає, що “ дао порожнє”, в “порожнечі” є форма, матеріальні предмети і життєва сила. Це початок усього існуючого.

В окремих випадках, коли Лао-цзи називає дао “небесним дао”, “людським дао”, ці ідеї зближаються із висловлюваннями, які відображають закономірність у русі небесних тіл, зробленими мислителем-матеріалістом Фань Лі, який жив у кінці періоду Чунь цю і говорив, що “//Небесне дао багате, але воно не виливає (мудрості) через край, воно могутнє, воно не зарозуміле, воно працює, але не чваниться своїми заслугами//” (Го юй, розд. 21) або “//світле начало, дійшовши до межі, змінюється темним, і темне начало, дійшовши до межі, змінюється світлим; сонце, дійшовши до краю, повертається назад, місяць приходить і відходить//” (Го юй, розд. 21).

Тому, хоч сутність дао в розумінні Лао-цзи являє собою об’єктивний ідеалізм, висунутий ним погляд, що дао, яке перебувало в бездіяльності і природному стані, “передувало владиці”, може виражати заперечення пануючого положення “Верховного владики”, що керує світом. Цей погляд мав здатність відкидати релігійні уявлення про “Верховного владику” і переосмислювати поняття дао [4:54].