Передбачення як багатопланова проблема містить у собі дослідження теоретико-пізнавальної компоненти, що пов'язана з вивченням законів матеріального світу, і сферу практичного застосування. Практичний бік передбачення проявляється в одержанні соціальних прогнозів щодо різних сфер життєдіяльності суспільства. Науковий підхід до аналізу прогнозування передбачає виділення методологічної ролі ключових понять, передусім таких, як «передбачення», «прогнозування», «минуле», «теперішні», «майбутнє». У перших двох зафіксована спроможність людини передбачити істотне в речах та процесах ще до того, як це буде з'ясовано у досліді, на практиці. Поняття «передбачення» є родовим для всіх наведених понять. Передбачення характеризує спроможність суб'єкта пізнання до відображення, що випереджає дійсність. Специфіка пізнання явищ, які існують, але досі не зареєстровані, та явищ майбутнього виражається у понятті «провіщення». Слід окремо наголосити на тому, що коли йдеться про соціальне передбачення, то мається на увазі насамперед пізнання майбутнього. Окрім того, для фіксації цієї специфіки у суспільствознавстві використовується поняття «прогнозування». Підсумок прогнозування відбиває поняття «прогноз». «Прогнозування» — процес отримання знань про майбутнє лише на ґрунті спеціальних наукових методів. На відміну від нього, «передбачення» і «провіщення» можуть бути віднесені і до набуття знань про майбутнє не тільки на основі наукових методів. В умовах науково-технічного прогресу прогнозування стає складовою частиною того чи іншого виду діяльності. Методи прогнозування можна умовно об'єднати у кілька основних груп. Екстраполяційні методи спираються на емпірично фіксовані закони, тобто на усталені низки явищ, що повторюються. У зв'язку з цим треба зауважити, що емпіричне знання не може бути отримане і, певна річ, застосоване для одержання прогностичного висновку поза рамками певної теорії або бодай її фрагментів. З позиції прогнозування використання будь-якого теоретичного закону є можливим лише за умови усвідомлення реалій, які сприяють втіленню його, інакше кажучи, — за наявності об'єктивних даних. Існує відмінність між теоретичним та емпіричним знанням, а це дає змогу використовувати її як критерій класифікації методів прогнозування. У прогнозуванні (як і у науковому пізнанні) велику роль відіграє інтуїція, під якою розуміється спроможність вгадувати ціле до того, як будуть отримані всі частини цього цілого; здатність охоплювати в уяві найтиповіше, що є істотним ще до одержання результатів дослідження його. Найпростіший метод прогнозування — екстраполяція; вона ґрунтується на інтуїтивній впевненості у тому, що напрям, тенденція розвитку будуть постійними протягом прогнозованого періоду. Аналізуючи метод екстраполяції, слід враховувати, що екстраполяція відображає стабільність і повторюваність явищ та процесів, елементи її присутні у всіх інших методах прогнозування. Той факт, що певна частина дослідників переоцінює роль і значення методу екстраполяції, пояснюється притаманною емпіричному позитивізму гіпертрофією індукції як методу пізнання. Хибним прогностичний висновок буде лише тоді, коли метод екстраполяції як інструмент прогностики неправильно застосовується, тобто коли відсутні інтуїтивна і логічна оцінки розміру часового інтервалу, в якому діє тенденція. Методи моделювання та аналогії. Основу їх становлять емпіричне і теоретичне знання. Відносини аналогії (уподібнення) між моделлю та оригіналом встановлюються за допомогою гіпотези, що має ту чи іншу міру вірогідності. Модельні методи прогнозування характеризуються різноманітністю форм. Можна виділити два основних методи моделювання соціальних процесів: * модельний дослід (заснований на аналізі дослідження розвитку обмеженої соціальної системи); * інформаційне (комп'ютерне) моделювання. Історична аналогія має обмежену пристосованість до соціального передбачення. І це зрозуміло, адже майбутньому супутні інші історичні умови. Логічні методи прогнозуванню є надзвичайно різноманітними. Має сенс виділення двох основних методів моделювання соціальних процесів: * «визначення теоретично можливих меж» розвитку якісно визначених систем; * сценарії (системні уявлення) можливого майбутнього. Прогнозування, що ґрунтується на припущеннях експертів, чи експертна оцінка перспектив реального історичного процесу. До цієї групи, як правило, відносять: * індивідуальне інтуїтивне прогнозування; * консенсус (вироблення експертами спільної точки зору з певного питання щодо майбутнього); * «мозкову атаку», або «брейнстормінг» (засіб вирішення проблем і спосіб прогнозування, особливо, коли виникає потреба перебирання можливих ситуацій у майбутньому). Суть методу полягає в тому, що висуваються будь-які, хай і «дивовижні» ідеї щодо проблеми; ці ідеї розвиваються, можна запропонувати власні, але критикувати їх не дозволяється. * метод Дельфі ґрунтується на послідовному опитуванні експертів, під час якого кожного з них знайомлять з думкою інших; як наслідок ряду циклів — з'ясовується переважаюча думка; Соціальні прогнози бувають різними: пошуковими, нормативними, аналітичними та застерігаючими. Якщо, наприклад, пошуковий прогноз виходить з можливостей, які існують об’єктивно, то нормативний прогноз має за основу потреби, прагнення, ціннісні орієнтації суб'єкта. Аналітичні прогнози, отримані за допомогою методів логічного прогнозування, характеризуються високою достовірністю і дають докладну картину майбутнього у його необхідних та істотних відносинах. Можна прогнозувати не тільки розвиток певної галузі народного господарства або роду діяльності, а й розвиток усього світового співтовариства. Першу глобальну модель світового розвитку (системного опису демографії, світового виробництва і вичерпування природних ресурсів) запропонував Дж. Форестер. Вона ґрунтується на спрощеній екстраполяції п'яти факторів: зростання народонаселення, індустріалізації, забруднення навколишнього середовища, виробництва продуктів харчування, видобутку природних ресурсів. Вихід у світ книги Дж. Форестера «Світова динаміка» збігся: з початком роботи Римського клубу, що об'єднав адвокатів, бізнесменів, представників гуманітарної інтелігенції, заінтересованих у дослідженні проблем глобального розвитку. Римський клуб запропонував виконати контрактні досліди групі учнів Дж. Форестера. Ця група підготувала у 1972 р. Римському клубові першу доповідь, що являла собою деталізовану модель Форестера. У доповіді здійснено спробу щодо введення до цієї моделі численних статистичних даних та перевірки її адекватності. Основний висновок, якого дійшла група, такий: за сучасних темпів економічного і демографічного розвитку реальністю XXI ст. стане вичерпання природних ресурсів та масова загибель людей, забруднення навколишнього середовища тощо. Щоб не допустити цього, слід вжити заходів щодо обмеження зростання чисельності населення і подальшого розвитку економіки у світовому масштабі. На думку доктора Д. Медоуза (керівника дослідної групи), викликають занепокоєння такі тенденції світового розвитку, як прискорення темпів індустріалізації, швидкий приріст населення, вичерпання невідновних ресурсів, збільшення зон недостатнього харчування, погіршення навколишнього середовища. Саме ці п'ять елементів прийняті як основні у дослідженні Медоуза і його співробітників. Перед групою дослідників було поставлено завдання з'ясувати зв'язок, по-перше, між зростанням чисельності населення та індустріалізацією; а по-друге, між динамікою споживання природних ресурсів і виробництвом продуктів харчування. Населення. У моделі Д. Медоуза сучасні йому тенденції зростання населення екстраполюються на прийдешні десятиріччя. На основі їх формулюється ряд висновків: * не існує можливостей для вирівнювання кривої зростання населення на 2000 р.; * більшість вірогідних батьків 2000 р. вже народилися; * можна очікувати, що через ЗО років населення планети буде дорівнювати 7 млрд чол. Інакше кажучи, якщо знижувати рівень смертності так успішно, як раніше, і не намагатися знизити плодовитість, то у 2030 р. чисельність людей у світі зросте порівняно з 1970 р. вчетверо. Виробництво. За основу було прийнято положення, що зростання виробництва випереджає зростання населення. Але таке припущення невірне, бо воно ґрунтується на гіпотезі, згідно з якою промислова продукція світу рівно розподіляється поміж усіх землян. Насправді ж значна частина промислової продукції припадає на промислове розвинуті країни, в яких темпи зростання населення завжди є низькими. Розрахунки доводять, що у процесі економічного зростання розрив між багатими та бідними державами світу неухильно збільшується. Виробництво продуктів харчування. Третина населення світу (50—60 відсотків населення країн, що розвиваються) зазнає недоїдання. І хоч загальне сільськогосподарське виробництво у світі зростає, виробництво продуктів харчування на душу населення у країнах, що розвиваються, ледь зберігається на сучасному, досить низькому рівні. Можливість збільшення виробництва харчових продуктів врешті-решт залежить від наявності невідтворюваних ресурсів. За умов збереження сучасних темпів споживання природних ресурсів і подальшого Їх зростання, вважає Д. Медоуз, абсолютна більшість невідтворюваних ресурсів через сто років стане надто дорогими. На перший погляд здається, що перша доповідь Римському клубові органічно вписана у канву звичайних футурологічних творів, бо предмет дослідження — майбутнє нашої цивілізації. Але це не так. Даний проект має особливість, яка зумовлена специфічним підходом до усвідомлення майбутнього, що й стало вихідним пунктом для виникнення нового напряму наукових досліджень — глобального моделювання. Розкрити цю специфіку допомагають результати досліджень і висновки групи Масачусетського технологічного інституту. Чи витримає біосфера Занепокоєність з приведу впливу виробничої діяльності на природне середовище стрімко зростає в останні два десятиріччя. Спроби кількісного виміру його залишаються вкрай недосконалими. Оскільки забруднення навколишнього середовища перебуває у складній залежності від чисельності наведення, індустріалізації та специфічних технологічних процесів, важко дати точну оцінку, наскільки швидко підіймається експоненціальна крива загального забруднення. Втім можна навести таке міркування. Якщо у 2000 р. у світі буде 7 млрд. чол., а валовий національний продукт на душу населення буде таким, як сьогодні у США, то загальне забруднення навколишнього середовища принаймні у 10 разів перебільшить сучасний рівень. Чи зможуть природні системи витримати це — поки невідомо. Скоріш усього, припустиму межу буде досягнуто у глобальному масштабі при експоненціальному зростанні населення і забруднень. Із сказаного можна зробити такі висновки. * Якщо сучасні риси індустріалізації, стала тенденція зростання населення світу, забруднення навколишнього середовища, виробництво харчових продуктів і вичерпання ресурсів залишаться незмінними, то зростання їх на нашій планеті досягне своєї межі вже у наступному столітті. Найбільш ймовірним наслідком цього стане раптове і невпинне падіння чисельності населення та обсягу промислового виробництва. * Існує можливість домогтися екологічної та економічної усталеності, Стан глобальної рівноваги можна спроектувати таким чином, що будуть задоволені основні матеріальні потреби кожної людини на Землі, вона матиме можливість реалізувати свій індивідуальний потенціал. * Якщо люди Світу вважатимуть за доцільне вирішення проблем, яке пропонувалося у пункті 2, то чим швидше вони рухатимуться у відповідному напрямі, тим більше шансів вони матимуть на успіх. **«Модель світу» доктора Д. Медоуза.** Модель 1 («Стандартний тип»). Висхідні посилання. Передбачається, що не відбудеться докорінних змін у фізичних, економічних або соціальних взаємозв'язках, які історично визначали розвиток світової системи у період з 1900 до 1970 р. Прогнозований розвилок світової системи. Обсяг випуску продовольчих та промислових товарів, а також чисельність населення зростатимуть експоненціально до того моменту, доки вичерпання ресурсів не призведе до уповільнення зростання промисловості. Після цього населення ще певний час буде збільшуватися за. інерцією, і разом з тим триватиме забруднення навколишнього середовища. Врешті зростання населення зменшиться вдвоє внаслідок збільшення коефіцієнта смертності, що буде обумовлено невистачанням харчів та медичного обслуговування. Модель 2. Висхідні посилання. Передбачається, що «необмежені» джерела ядерної енергії дадуть можливість подвоїти наявні природні ресурси і здійснити широку програму із вторинного використання ресурсів та заміни їх. Прогнозований розвиток світової системи. Оскільки ресурси вичерпуються не так швидко, індустріалізація може досягти більш високого рівня, ніж у реалізації моделі «стандартного типу». Проте значна кількість великих підприємств забруднюватиме навколишнє середовище дуже інтенсивно, що призведе до збільшення коефіцієнта смертності і зменшення кількості продовольства. На кінець відповідного періоду ресурси значно вичерпаються, незважаючи на подвоєння колишніх запасів. Модель 3. Висхідні посилання. Природні ресурси вичерпані і 75 % з них використовуються вдруге. Виділення забруднюючих речовин у 4 рази менше, ніж у 1970 р. Урожайність з одиниці земельної площі подвоєно. Ефективні заходи контролю народжуваності доступні усьому населенню світу. Прогнозований розвиток світової системи. Виявляється можливим (хоч і тимчасово) забезпечити стабільну чисельність населення за умови середнього світового доходу на душу населення, що майже дорівнює доходові населення США. Проте, зрештою, хоча зростання промисловості зменшиться вдвоє, а коефіцієнт смертності внаслідок вичерпання ресурсів збільшиться, забруднення нагромаджуватимуться, а виробництво продовольства скорочуватиметься. Модель 4. Висхідні посилання. Після 1975 р. кількість населення підтримується на постійному рівні завдяки вирівнюванню коефіцієнтів народжуваності і смертності. Зростання капіталу обмежено вимогою, згідно якої капіталовкладення мають дорівнювати амортизації. Здійснюється певна технологічна політика, яка містить у собі вторинне використання ресурсів і застосування для контролю забрудненості нового обладнання. Значно більше уваги приділяється виробництву продовольства і наданню послуг, ніж виробництву промислової продукції. Прогнозований розвиток світової системи. Рівень промислової продукції на душу населення буде втроє більшим, ніж середній світовий рівень 1970р. Модель 5. Висхідні посилання. Здійснюються такі ж самі заходи щодо обмеження росту і стабілізації, що і у моделі 4, але починаючи не з 1975 р., а з 2000 р. Прогнозований розвиток світової системи. Стану рівноваги не досягти. Чисельність населення і промисловий капітал досягнуть такого високого рівня, що нестача продовольства відчуватиметься раніше 2100 р. Теоретики Римського клубу вважають, що дослідження глобальних проблем має ґрунтуватися на системних уявленнях про світ. На думку президента Римського клубу А. Печчеї, об'єкт дослідження може бути представлений як система і розглянутий з позиції системного підходу, що дасть змогу краще, повніше і глибше розкрити природу глобальних проблем. Спираючись на системний метод, Римський клуб робить спробу дослідити цілісну сукупність глобальних проблем сучасності. До загальнозначущих проблем сучасності, на думку Римського клубу, належать бідність, злиденність мільйонів людей, з одного боку, і розкоші та багатство певної кількості, з другого. З інших негативних проявів слід назвати голод, безробіття, вичерпання природних ресурсів, погіршання стану навколишнього середовища, прагнення до нестримного економічного зростання, збільшення народонаселення, урбанізацію і зростання злочинності у містах, відчуження молоді і девальвацію моральних цінностей, соціальну несправедливість та анархію у галузі освіти, політичну корупцію і бюрократизацію апарату управління, інфляцію, валютну та інші кризи, які відчутно впливають на всі сторони життя сучасної людини. У світоглядному плані у першій доповіді Римському клубові було порушено дві важливі проблеми. Перша проблема: чи існує край зростання, що його обумовлено рамками самої природи (вичерпуваність невідтворюваних ресурсів, обмеженість земельної площі, придатної для сільськогосподарського обробітку, межі фізичного пристосування людей до забруднення навколишнього середовища), на які людина повинна зважати у своїй практичній діяльності, чи то є псевдопроблема, яка не заслуговує на серйозну увагу? Група Д. Медоуза виходить з того, що фізичні межі зростання не лише існують, а й вимагають радикального перегляду уявлень, що побутують, про суто споживацьке ставлення людини до природи. З першою тісно пов'язана друга проблема: оскільки індустріальне суспільство у своєму подальшому розвитку, спрямованому на економічне зростання, все більше пасуватиме до реальних меж зростання, вихід за які багатий на найсерйозніші наслідки, слід з'ясувати можливі альтернативи цьому й обрати з них таку, яка б сприяла виживанню людства і розгортанню творчих потенцій усіх людей на Землі. Група Медоуза пропонує таке вирішення глобальних проблем: можлива альтернатива пов'язана із стабілізацією зростання капіталу народонаселення забезпеченням на цій основі стану динамітної «глобальної рівноваги» як кожного регіону, так і світу загалом. М. Месарович і Е. Пестель підготували другу доповідь Римському клубові — «Людство біля поворотного пункту». В ній було зроблено спробу відобразити своєрідність соціалістичних країн. У зв'язку з цим весь світ було поділено на десять регіонів. Ієрархічна система моделей базувалася на ґрунті виділення трьох рівнів: причинного, який містив би у собі екологічні та економічні процеси, упорядковуючого і соціального, який би враховував норми, цінності і цілі суспільства. Автори доповіді розробили також систему підмоделей, спільну для усіх десяти регіонів, до якої як елементи входили б підмоделі економіки, енергетики, нафтової кризи, продовольчих проблем, демографії. Заслуга Месаровича та Пестеля полягає не у створенні ними чергової стратегії виживання на основі концепції органічного зростання, однобічність і недостатність якої є очевидними, а у створенні нового класу імітаційних моделей, що ґрунтуються на загальній теорії систем, у розробці оригінальної методики оцінки ймовірних сценаріїв майбутнього. Доповідь «Людство біля поворотного пункту» високо оцінили фахівці, і вона без сумніву мала значний вплив на подальший розвиток глобального моделювання. Модифікації подібних моделей широко застосовуються у прогнозуванні різних аспектів глобального розвитку.