Пам'ятки літератури, мистецтва й архітектури, спадщина діячів культури й науки ХVІІ – першої половини ХVІІІ ст. свідчать в цілому, що суспільна свідомість на Україні в цей час вже досягла рівня, на якому стало можливим не лише засвоєння прогресивних ідей Відродження й Реформації, але й продукування більш чи менш оригінальних вітчизняних гуманістичних чи реформаційних концепцій.

Філософія Відродження на Україні зароджувалась й утверджувалась у гострій боротьбі проти феодального світобачення, проти догматизму й авторитаризму схоластичного стилю мислення, проти контрреформації взагалі. За своїми науковими інтересами діячі вітчизняного Відродження тяжіли головним чином до історії, філології, риторичного мистецтва, моралі, політичної теорії, проблем теології, що сприяло оновленню загальної культури епохи. З гуманістичним та реформаційним рухом на Україні пов'язана боротьба за освіту, за розвиток науки, за демократичні цілі книжного знання, за введення в книжну справу рідної мови. Ці прагнення дали поштовх для перегляду традиційних природничонаукових та філософських уявлень, сприяли розвиткові астрономічних, математичних, історичних, філологічних та філософських знань, торували дорогу вітчизняному книгодрукуванню, а також розвиткові точних наук.

Звертання діячів вітчизняного Відродження до здобутих та страчених культурних цінностей Київської Русі, античної спадщини та до основ первісного християнства не лише кількісно ширило фонд наукової та філософської літератури, на якому творилася нова культура, виростало нове світобачення, а й виробляло нове, з позицій гуманізму, ставлення до людської особи, нове розуміння природи.

На основі аналізу пам'яток окресленого періоду можна впевнено стверджувати, що у ХVІ- першій половині ХVІІІ ст. на Україні вкоренився "антропоцентричний раціоналістичний гуманізм, який здійснив революційний переворот у системі поглядів, ідеалів і цінностей: уставлення дихотомії душі і тіла змінилось оспівуванням цілісної й гармонійної особистості; проповідь аскези обернулася реабілітацією повнокровного життєлюбства; теза мізерності і нікчемності людини у світобудові – антитезою величі людини як єднаючої ланки Всесвіту; ідеал пасивної споглядальності був замінений принципом активної, раціонально організованої життєдіяльності; віра в авторитет – визнанням пріоритету знання, що є серцевиною світогляду Відродження" [1, с. 103. Яскраво поглядається у суспільній думці на Україні того періоду відхід від строго регламентованого феодально-схоластичного світогляду середньовіччя, "духовне закріпачення змінилося вільнодумством; наука – служниця богослів`я – була поставлена на службу практиці; площинне бачення світу витіснила просторова перспектива; символізм і алегоризм поступились місцем реалізмові; опора на схоластичну абстрактність – зверненості до світу, а теологізація знань про світ – раціоналізації його пізнання" [1]. С. 104, що особливо проявилося у філософських курсах професорів Києво-Могилянської академії.