Отже, здійснений аналіз буттєвих основ духовного розвитку людини, показує, що лише при доведенні розуміння буття до розкриття його культурного змісту можлива філософсько – світоглядна основа феномена і категорії духовності. Самовизначення людини служить основою виникнення, формування і розвитку такого специфічного феномена, якою є духовність. Ідея людського самовизначення присутня на всіх рівнях осмислення буття людини. Тому, що людина не може існувати, якщо не самовизначиться практично чи теоретично. Визначаючи світ як він є “сам по собі”, індивід разом з тим обосновує власне існування, тому що способом свого буття він поставлений у відношення до світу і здійснює свою життєдіяльність в його рамках.

В залежності від домінуючої модальності людського буття, духовне набуває різного виду. Духовність не дана думці відхилитись від людського буття, від проблеми буття людини.

Вся складність розробки проблеми духовності зумовлена тим, що вимагає переосмислення буття і можлива лише на основі цього переосмислення.

Духовне життя суспільства – одна з головних сфер суспільного життя. Воно охоплює світ ідеального ( сукупність ідей, поглядів, гіпотез, теорій тощо) разом з його носіями та матеріальними засобами виробництва і поширення. Це не тільки Ідеї, але й їхні носії; не тільки свідомість, а й засоби її трансформації, накопичення, поширення виробництва. Ідеї опредметнюються в речах, процесах, традиціях, відносинах. Вони продовжують існувати завдяки історичній пам’яті, що передається з покоління в покоління через культуру, освіту, виховання.

Духовний світ людини – це почуття, духовні орієнтири та світогляд. Він не існує поза духовним життям суспільства і разом з тим виходить за його межі.

Вихідним моментом формування змісту і структури духовного світу є знання. На основі їх формується розум – здатність до самостійного мислення, до охоплення, усвідомлення, освоєння життя в його складності, багатогранності, суперечливості.

Усі елементи духовного світу людини органічно взаємопов’язані. Духовно багата людина має проникливий розум, гармонійні почуття, тверду волю.

Будь-яка розбіжність між зазначеними феноменами духу деформує життєдіяльність людини як цілісної істоти. Тупа, нерозумна, нечуттєва воля, що стверджує себе як самоціль, намагається підкорити собі все заради ствердження своєї самості. І навпаки, відсутність волі не дозволяє реалізувати добрі почуття і думки в практичних діях.

Духовний світ кожної людини є явищем неповторним і унікальним. Духовне життя суспільства є багатогранним і суперечливим, його важко охопити більш-менш адекватною теоретичною схемою.