Творчість Платона можна поділити приблизно на три періоди:

Перший – починається після смерті Сократа. Він створює перші діалоги і трактат “Апологія Сократа”. Форма всіх діалогів цього періоду подібна, в них завжди виступає Сократ, що говорить з кимсь з видних афінських чи других громадян. Сократ задає питання тому, хто вважається знавцем предмета. Мистецьки підібраними питаннями Сократ заставляє опонента точніше формулювати свої відповіді і в результаті виявляється цілий ряд “протиріч” і “безглуздостей”. Сократ, в свою чергу, послідовно, зважуючи всі “за” і “проти” робить визначені висновки.

Другий період збігається з першою подорожжю Платона в Італію. Він відходить від власне сократичного “етичного ідеалізму” і закладає основи об’єктивного ідеалізму. У цей період у мисленні Платона дещо підсилюється вплив філософії Геракліта і піфагорійського підходу до світу. В другій половині цього періоду, що приблизно можна обмежити першою і другою подорожжю в Сіракузи, Платон дає цільний позитивний виклад своєї системи. Велику увагу в цей період Платон приділяє питанням методу пізнання ідеї. Він використовує для його визначення термін “діалектика” і прирівнює цей метод до тертя дерева по дереву, що зрештою призводить до виникнення іскри пізнання.

Початок третього періоду вважають діалог “Парменід”. Він переоцінює своє колишнє розуміння ідеї, раціоналізує його, додаючи йому характер спільності. Розуміння ідеї здобуває визначену відсталість (застиглість). У ньому, діалектика ідей визначена конфліктом буття і небуття, що відбувається прямо в царстві ідей. Тим самим у царство ідей вводиться рух і розвиток. Діалектика ідей була покликана підтримати ідеалістичний монізм Платона, у якому полягає вершина його раціоналізму. У наступних працях усе більше виявляється вплив піфагорійської філософії, що підсилює його містицизм і ірраціоналізм [2, 4].

Найбільш значима для нас стала праця Платона присвячена державному ладу. По його теорії держава виникає тому, що людина як індивід не може забезпечити задоволення своїх головних потреб.

Соціально-політичним питанням присвячені декілька здобутків Платона: трактат “Держава” та діалоги “Закони”, “Політик”. Вони написані у вигляді діалогу між Сократом та іншими філософами. У них він говорить про модель “ідеальної”, кращої держави. Модель не є опис якого-небудь існуючого ладу, системи. Навпроти, модель такої держави, якої ніде і ніколи не було, але яка повинна виникнути, Платон говорить про ідею держави, створює проект, утопію.

Що ж він розумів під “ідеальною” державою, а що відносив до негативного типу держави? Головна причина псування суспільства, а разом з тим і державного ладу полягає в “пануванні корисливих інтересів”, що обумовлюють вчинки і поводження людей [1, 2, 4, 5].