Під практикою розуміється діяльність людини спрямована на зміну природи, розбудову суспільства, таким чином, практика включає в себе всі види і форми людської діяльності, які спрямовані на реальне перетворення об’єктів людської діяльності. Отже, практика являється різновидом діяльності та є вужчим поняттям ніж діяльність. Пізнання, мислення є також видами людської діяльності, але на відміну від практики, вони самі по собі не змінюють об’єкта діяльності. Ця особливість зумовлює вирізнення практичної та теоретичної діяльності.

В сфері реального відношення людини до світу (до природи, до суспільства, до інших людей) формуються вихідні стимули розвитку всіх форм людської культури. Створені в культурі (а також в матеріальному виробництві, в регуляції людських взаємин в суспільстві, в сфері науки, мистецтва, філософії) способи діяльності виникають по суті своїй як відповідь на певні проблеми та завдання, пов’язані з людським існуванням в навколишньому реальному світі. Достатньо глибокий філософський аналіз завжди може виявити навіть, в здавалося б, далеких від реального матеріального існування людини формах культури їх основи на грунті реальних проблем матеріального людського буття. І лише в ході наступного усвідомлення цих склавшихся форм культури і розвинутих в їх рамках способів діяльності складається уявлення про їх незалежність від практики. В дійсності їх зв’ язок з практикою не припиняється [4:26].

Таким чином, інтегративну функцію практики по відношенню до всієї системи людської діяльності, в усій різноманітності її форм та різновидів, потрібно пов’язувати з тим, що в можливостях практично-перетворюючого впливу людства на світ отримують своє реальне втілення підсумки і результати культурного будівництва людства, розвитку всіх способів діяльності, сформованих в процесі цього культурного будівництва [5:280].

Практичне освоєння дійсності, здатність перетворити оточуючу реальність в середовище існування людини виступає мірилом дійсних можливостей людства, а також ступеня його розвитку.