Однією з провідних течій у сучасній західній філософії є гуманітарно-антропологічна. Сутність антропологічного підходу зводиться до спроби визначити специфіку, основи та сфери власне людського буття, людської індивідуальності, творчих можливостей людини, виходячи із самої людини і через неї, пояснити як її власну природу, так і смисл та природу навколишнього світу [11; 143].

Філософська антропологія в широкому значенні - це філософське вчення про природу і сутність людини. Але в даному випадку йдеться про течію західної філософії XX ст., що виникла в 20-х рр. Основні представники: М. Шелер, Г. Плеснер, А. Гелен, Е. Ротхакер, Н. Е. Хенгстенберг, О. Д. Больнов.

Представники філософської антропології трактують її як науку про метафізичне походження людини, про її фізичне, психічне, духовне началав світі, про ті сили і тенденції, які рухають нею і які вона приводить у рух.

Об’єднуючим началом філософської антропології є проблема людини. Проте, навіть в цьому принципово єдиному філософському напрямі співіснують відносно самостійні концепції: 1) біологічна (Гелен, Портман); 2) культурологічна (Ротхакер, Ландман); 3) релігійна (Шелер, Хенгстенберг); 4) педагогічна (Больнов).

Згідно з біологічною концепцією людина є “біологічно недостатньою” істотою, оскільки їй не вистачає інстинктів. Вона “не завершена” і “не закріплена” у тваринно-біологічній організації, а тому і не має можливості вести виключно природне існування. Людина віддана сама собі і тому змушена шукати відмінні від тваринних засоби відтворення свого життя. Гелен вважав, що історія, суспільство та його установи -це форми доповнення білогічної недостатності людини, які реалізують її напівінстинктивні спрямування [10; 140].

Основний представник культурологічної концепції Ротхакер розробляв концепцію людини під впливом ідей історичної обумовленості пізнання, теорії наук про дух. Основну увагу Ротхакер приділяв позитивному визначенню свободи людини, її відкритості світу, її діяльної активності. Людина у нього є творцем і носієм культури. А культура розглядається як специфічна форма висловлення творчої відповіді особистості на виклик природи, як стиль життя і спосіб орієнтації в світі.

Ще одна оригінальна концепція - релігійна. В ній відтворюються та розвиваються іпелерівські уявлення про “об'єктивність” людського духу, про його здатність до неупередженого ставлення до світу. Сутність цього ставлення коріниться у тісному зв”язку з божественним актом любові або з деякою загальною основою усіх речей, де і життя, і духовне начало. Отже, вважає Шелер, становлення людини як духовної істоти є одночасно втіленням, здійсненням божественного в людині [5; 68].

І остання концепія - філософсько-педагогічна, представлена вченням Больнова. Він прагне осягнути людське життя з огляду на саме життя, виключаючи усі зовнішні зв”язки та відносини. Екзистенціалізм, на думку Больнова, виникає саме в період переоцінки цінностей, коли все ставиться під сумнів і опору можна знайти лише в самому собі. Больнов вважає, що зараз людяності загрожують три фактори: нестримне прагнення до успіху, розчинення окремого в масовому, деградація людини і перетворення її на простий об’єкт. При цьому останнє здійснюється в тоталітарних системах або в системах, що маніпулюють думкою.