В історії вітчизняної суспільної, філософської та лінгвістичної думки помітне місце займає Олександр Опанасович Потебня. Своєрідність творчого доробку якого полягає насамперед у багатогранності його наукових пошуків, ідей та гіпотез.

Перш ніж почати аналіз праць О. Потебні, згадаємо основні віхи життєвого шляху вченого, що є невід’ємною частиною його наукових пошуків та відкриттів.

Олександр Опанасович Потебня народився в селі Гаврилівці Роменського повіту Полтавської губернії (тепер село Гришине Роменського району Сумської області) 22 вересня 1835 року в українській дрібнодворянській сім’ї офіцера, а потім службовця Осипа Єфимовича і Марії Іванівни Маркової. Середню освіту він здобув у Радомській гімназії і в 1851 році 16-річним юнаком вступив до Харківського університету, спочатку на юридичний, а через рік на історично-філософський факультет. Вже в цей час визначається спрямування його світогляду, що формувався під впливом ідей кириломефодіївців, зокрема М. Костомарова.

Після закінчення університету у 1856 році О. Потебня півтора року працював на посаді вчителя словесності у першій Харківській гімназії, згодом почав викладати російську словесність у Харківському університеті та після складання магістерського екзамену захистив магістерську дисертацію на тему: “Про деякі символи в слов’янській народній поезії” у 1861 році, а у 1862 році надрукував першу найбільшу наукову працю у журналі Міністерства народної освіти “Мысль и язык”. Ця книга, що витримала за життя вченого кілька перевидань, містила виклад основ філософсько-лінгвістичної концепції вченого.

У вересні 1862 року Потебню відряджено до Німеччини для студій над санскритом з метою підготовки на кафедру порівняльної граматики індоєвропейських мов. Після однорічного навчання в Берліні Потебня повернувся до Харкова на посаду доцента кафедри слов’янського мовознавства. У 1874 році він захистив докторську дисертацію на тему: “Із записок з російської граматики”. Одним із перших О. Потебня розробляє питання з історії мислення у його зв’язку з мовою, спираючись на величезний фактологічний фундамент, що охоплював слов’янські і балто-слов’янські мови. У 1875 році його обирають професором кафедри історії російської мови, де він працював до кінця свого життя. О. О. Потебня помер 11 грудня 1891 року у Харкові. У 1887 році його обрали дійсним членом Товариства любителів російської словесності при Московському університеті і членом-кореспондентом Академії наук.

Дослідники історії вітчизняного мовознавства у тридцятилітній науковій філологічній діяльності О. О. Потебні виділяють два основні періоди. Перший період (1860 – 1865), в якому він переважно вивчає філософію і психологію, теорію мови на базі здобутків тодішньої наукової думки, проголошуваної В. Гумбольдтом, Г. Штейнталем, Р. Лотце, І. Ф. Гербардтом. Другий період (1865 – 1891) відведений дослідженню питань фонетики, граматики, діалектології, російської і слов’янських мов на основі здобутків тодішньої лінгвістичної славістики та індоєвропеїстики, на основі глибокого вивчення колосальних мовних матеріалів.

Звичайно, значущість творчого здобутку О. Потебні вимірюється передусім внеском його в мовознавство, теорію літератури, але він належав до тих українських вчених-гуманітаріїв, що не могли обходитись без філософського осмислення.