Людська свідомість глибоко укорінена у попередній еволюції тваринного світу, вона має своє підґрунтя насамперед там. Без вивчення психічного розвитку тварин виникнення людської свідомості залишилося б дивом. Вивчення історії розумового розвитку тварин дозволяє зрозуміти, як в рамках біологічних закономірностей готувалося виникнення свідомості людини, і разом з тим правильно підійти до усвідомлення того нового і специфічного, що характеризує свідомість як суспільний спосіб відображення дійсності, на відміну від біологічних форм відображення, властивих тваринам.

У ході тривалого розвитку неорганічної природи виникло життя, а у зв'язку з ним і здатність матерії відображати впливи зовнішнього середовища у вигляді подразливості, а потім і відчуття та більш досконалих форм.

Подразливість є функцією живого організму, суть якої полягає у відображенні тих чи інших впливів зовнішнього і внутрішнього середовища у формі збудження і зовнішньо - відповідної вибіркової реакції. Подразливість характерна як для рослин, так і для тварин [4: 37].

Поступовий і тривалий розвиток найпростіших живих організмів, зумовлений ускладненням форм їх взаємодії з умовами існування, одержав своє відображення як у вдосконаленні структури їх організму, так і у способі відображення дійсності. Фактором величезного значення, який по суті визначив увесь наступний шлях розвитку живої організації матерії, було виникнення нервової системи, центральної частини головного мозку. Мозок дав можливість здійснювати найрізноманітніші форми регуляції, як внутрішнього організму, так і всі взаємовідношення організму з навколишнім світом, що ускладнюється, забезпечуючи пристосування його відповідно до постійних і змінних умов.

Важливою умовою розвитку відчуттів і формування сприйняття є виникнення особливих нервових механізмів - органів чуття.

Розкриття І. П. Павловим закономірностей рефлекторної діяльності і встановлення сигнальної ролі образу виявило одну з інтимних сторін розвитку життя на землі - пристосування організмів до щоразу змінених умов життя завдяки сигнальній діяльності мозку.

Суперечки про те, чи є у вищих тварин мислення чи ні, випливають перш за все з невизначеності поняття «мислення».

Мислення - це суспільна, усвідомлена форма пізнавальної діяльності, яка заснована на мові, і тим самим властива тільки людині [7: 32].

Будь-яка діяльність тварин, що пов'язана із просторовим поєднанням предметів між собою, є практичною формою прояву синтезу, який завжди і неминуче припускає процес аналізу.

Мавпам властивий значний арсенал звуків, які виконують важливу роль у їх спільному стадному житті і є засобом взаємної сигналізації.

Підкреслюючи надзвичайно важливе біологічне значення звукових сигналів в стадному житті тварин, не можна разом з тим випускати з думки і той факт, що для тварин взагалі, і мавп зокрема, важливе значення мають різноманітні рухові реакції.

Особливості психічної діяльності, притаманні сьогодні існуючим мавпам, і які також властиві віддаленим предкам людини, піднялися у своєму розвитку на новий рівень. Вирішальною умовою цього підйому є зародкова трудова діяльність і пов'язані з нею стадні взаємовідносини.

Процес праці розпочався з того моменту, коли жива істота почала виготовляти штучні знаряддя. Але, перш ніж досягнути цього, перед цим людина тривалий час користувалася в якості знарядь головним чином готовими предметами.

Стадність визначає суттєву ознаку життєдіяльності приматів. Стадні взаємовідносини приматів досягли найвищого рівня в рамках природної історії в безпосереднього предка людини. Необхідність спрощення стадного способу життя випливала з мети самооборони і полювання на тварин.

Стадо перед людей, як біологічне об'єднання, в результаті зародження і розвитку трудової діяльності, змінилося елементарним соціальним об'єднанням - стадом первісних людей. В розвитку живої матерії відбувся стрибок, виникла нова закономірність життя. Праця - це перша основна умова усього людського життя. Процес праці в його більше чи менше розвинутій формі обов'язково пов'язаний із виготовленням знарядь, що поклав принципову межу між чисто тваринним і людським способом життя і, що визначив увесь подальший шлях розвитку людства. Праця і стадний спосіб життя перед людей – біологічні чинники найбільш раціональні способи адаптації до середовища і формування однакових законів соціальності та формування суспільних відносин (первісного суспільства).

На стадії неандертальської людини відмічається подальший розвиток техніки виготовлення знарядь, значне збільшення їх різноманітності, розширення сфери їх використання. Тваринні предки людини стали на шлях, який веде до людини, в якості стадних суспільних тварин. Це виявилось однією з найважливіших біологічних передумов. Праця сприяла тому, що стадо тварин перетворилось у якісно нове утворення - стадо первісних людей. «Перші люди, можливо, жили стадами», і оскільки наш погляд може проникнути в глибину віків, ми знаходимо, що так це і було. Як показали спостереження Н. Ю. Войніса, Н. А. Тих та інших вчених, в основі стадного об'єднання мавп лежать наступні основні біологічні фактори:

Виготовлення штучних знарядь праці та їх використання, розвиток мисливства, використання вогню - все це поставило людей перед необхідністю обмінюватись досвідом, встановлювати більш тісні відносини і контакти між собою, більш впорядкований контроль і спостереження за трудовою діяльністю. Тоді виникла мова, як необхідний засіб взаємного спілкування в процесі праці. Мова виникла не на порожньому місці, їй передував тривалий процес розвитку звукової сигналізації і рухових реакцій перед людей. Успадковані від тварин звуки стали основним матеріалом формування звукової мови людини.

Керівним пунктом виникнення мови мав стати той момент, коли звук перетворився у засіб спеціального відображення дій і предметів.

В утворенні зв'язку між звуками, їх слуховими відчуттями, емоціями, образами предметів і діями, величезну роль відігравала міміка і жести.

Виникнення мови означало утворення в мозку людини нового типу нервових зв'язків - елементарної другої сигнальної системи.

Не тільки трудові дії стадної людини, але навіть стадну поведінку мавп і перед людини неможливо пояснити лише інстинктами. Трудові дії, навіть у своєму зародку в перед людині, засновані не на інстинктах, а, головним чином, на індивідуально набутих формах поведінки, зрозуміло, тісно пов'язаних з інстинктами.

Людська ступінь розвитку психіки є продуктом праці і соціальних відносин. Це означає, що початок виготовлення штучних знарядь праці означав собою початок виникнення людини і її свідомості.

Суттєвою рисою стадної свідомості первісної людини, що значно відрізняє її від психіки тварин є те, що для її свідомості предмети набувають до деякої ступені самодостатнє значення, тобто сприймаються незалежно від безпосередньо-органічної потреби в них. Ця особливість свідомості, як найвищої форми психіки, є результатом і передумовою перетворюючого практичного ставлення до зовнішнього світу.

Суттєва риса, яка характеризує стадну свідомість первісної людини в її відмінності від психіки тварин, полягає в тому, що діяльність людини набулаелементарних рис цілеспрямованості: план практичних дій в ній, що орієнтовані на об'єкт, вже опосередкований уявленнями про можливі дії.

Усвідомлення діяльності людини виявляється в тому, що вона організовує її з врахуванням засобів і наслідків її здійснення. Вміння вийти за межі даної ситуації і врахувати все більше віддалені наслідки своїх дій передбачає здатність розумно планувати, передбачати кінець цих дій, тобто думати [14: 72].

Отже, думка народилась на грунті практичних дій, але не безпосередньо, а через ставлення людини одна до одної, через спілкування, мову. Суспільний початок у його примітивній формі відігравав величенну роль у формуванні розумової діяльності, в її первісному відведенні від практики і об'єктів, на які вона спрямована. Формою ж діяльності, яка відігравала роль свого роду «повивальної бабки» в народженні думки з практичних дій, була мовна функція, що здійснюється шляхом жестів і звуків.

Стадні люди - це вже не тварини, але ще і не люди в повному розумінні цього слова. Стадна свідомість виникла в процесі колективної с праці, на основі психіки вищих тварин. А те, що виникає і те, з чого воно виникає - не одне і те ж саме. Разом з тим між ними не існує розриву. Стадна свідомість - це безрелігійна, або до релігійна свідомість [15: 64].

Дійсно людська свідомість сформувалася на тій стадії розвитку людини, коли склалася фізична будова, характерна для людини сучасного типу - кроманьйонця.

Формування справді людської свідомості пов’язане з виникненням нового способу життя, соціальне організованої праці і виробничих відносин, які вимагали підпорядкування життя індивіда суспільне фіксованій системі обов'язків, дисципліні поведінки, що виявляються і регулюються за допомогою мови, звичаїв і традицій, що склалися історично.

Процес матеріального виробництва, що розвивався, організував колектив і сформував родові общини на базі кровної спорідненості. Рід являв собою сукупність рідних, які походили від одного спільного, предка, носили одне і те ж родове ім'я і були пов'язані між собою зв'язками єдиної крові [4: 19].

В родовому суспільстві родинний колектив співпадав з виробничим. Ріст розвитку суспільних зв'язків призвів до поділу праці між чоловіками і жінками.

Виникнення членороздільної мови відноситься до неандертальської стадії, а її повне оформлення з усіма властивими їй ознаками - до людини сучасного типу. Критерієм, що дозволяє говорити про те, що членороздільна мова могла сформуватися саме в кроманьйонця, є характер її трудової діяльності і форми взаємовідносин людей у суспільстві, що з неї випливають. Необхідно особливо підкреслити роль праці у формуванні членороздільної мови.

На основі розвитку, збагачення реальних відносин людини родового суспільства із зовнішнім світом, з розвитком взаємного спілкування людей вдосконалюється і духовне ставлення людини до дійсності, до інших людей і до самої себе. Формувалася справді людська свідомість. Питання про потреби - це питання про форми підкріплення або закріплення ефекту практичних дій і спонукальних сил їх виникнення і розгортання.

Отже, сформована людина повністю відрізняється від тварини як своїми потребами, так і способом їх задоволення.

Чуттєва свідомість людини є результатом суспільне історичного розвитку, і в різні історичні періоди її зміст неоднаковий. Суттєва різниця між стадною і суспільною людиною була також в тому, що і як сприймалося ними в оточуючих речах і процесах. Скільки предметів, властивих їм ознак і зв'язків миготіло перед очима стадної людини, багато з яких не фіксувалися її свідомістю [18: 156].

Вже стадна людина була наділена здатністю до логічного мислення, яке здійснювалося на основі чуттєвих образів. Під логічним мисленням у широкому значенні мається на увазі такий послідовний зв'язок думок, який правильно відображає зв'язок речей.

Для того, щоб зрозуміти практичні дії розумної людини, наростання ланцюга зв'язків в її діях і сам розвиток і відображення цих зв'язків в думках, потрібно поглянути на них зі структурної сторони, з точки зору процесу абстрагування.

Біологічні передумови абстракції мають місце у вищих тварин, в яких вони відображаються у фіксації уваги на одних властивостях даного предмету і відверненні від інших його властивостей у процесі дії з предметами, в процесі їх використання. В людини абстракція у найпростішому вигляді виступає як невіддільна сторона будь-якої цілеспрямованої дії і сприйняття.

Першою, специфічно людською формою абстракції і є мислення узагальненими уявленнями, що виникло в процесі праці. На відміну від тварин, стадна людина, виділяючи той чи інший предмет з природи, включала його в процес праці і систему тих зв'язків, які з нього випливають.

Такий рівень розвитку абстракції зафіксований, наприклад, у граматичній структурі мови малорозвинених етносів.

З свідомістю в широкому змісті слова, звичайно, слід пов'язати і уявлення про самосвідомість. Розвиток складних форм самосвідомості проходить на достатньо пізніх етапах історії людської свідомості, де самосвідомість набуває відносної незалежності в структурі свідомості.