Самотність-відчай як наслідок волі до влади над світом.

Незважаючи на те, що воля до абсолютної влади над світом є більш конструктивною та плідною, ніж воля до абсолютного маніпулювання, і та, і інша ведуть до руйнівних наслідків. Справа в тому, що ці волі наштовхуються на подібні волі інших людей. Не дивно тому, що воля до абсолютної влади, так само як і воля до абсолютного маніпулювання, породжує антагоністичні конфлікти, які можуть приводити до знищення сторін, що вступили у боротьбу.

Суперечність між людьми, які спрямовані до влади над світом, може бути конструктивною лише до певної межі. Рано чи пізно вона завершується моральним чи фізичним знищенням супротивника. І той, хто переміг, приходить до фундаментальної самотності-відчаю – не лише тому, що він знищив ту сторону, взаємодія з якою несе розвиток і виходить за межі нудьги, - а ще й тому, що людина з мотивацією волі до влади над світом взагалі втрачає відкрито-дружнє ставлення до світу [37]. Світ сприймається такою людиною як об'єкт або, точніше, сукупність об'єктів, що повинні бути підкорені й перетворені у систему. Причому принцип системи монологічно задається самим володарем.

Самотність стає закономірним результатом волі до влади над світом людей, що прагнуть агресивно-монологічного ставлення до цього світу. Вона є результатом нездатності володаря побачити в іншій людині особистість, що заслуговує на діалог, на стосунки “Я – Ти”, результатом граничної замкненості буття володаря. Саме тому ця самотність досягає граничної сили – стає самотністю-відчаєм й породжує фундаментальне страждання володаря, яке є платою за обернення людей на об'єкти маніпулювання і за насолоду від такого обернення [38].

Отже, зовнішньо – владне світоставлення з необхідністю породжує самотність. Мова йде про ту внутрішню самотність, яку визначають як замкнену граничну самотність. Чи можна вийти за межі внутрішньої самотності не у зовнішній владі, а у владі над собою, що може стати творчістю – процесом пізнання й продукування текстів культури? Чи творчість також породжує самотність? Спробуємо відповісти на це.

Творча самотність.

Культура як творчість у своїх витоках є потік самотностей, досвід і плід неподібності до загалу. Текст постає як прагнення бути усамітненим та в той же час як поривання позбутися самотності. І це поривання є жаданням побачити світ подібним до себе. Це є спроба взаємодії зі світом шляхом самовдосконалення.

Проте, якщо справедливою є думка про те, що культура є результат творчої самотності, то справедливим буде і протилежне: самотність є результат того чи іншого типу культури. Ю. М. Швалб та О. В. Данчева пишуть про те, що існують не тільки особистісно різні форми самотності, але й “форми самотності, що є історично зумовленими, а також культурні традиції та способи ставлення до самотності та її переживання” [39].

Можна погодитися з твердженням цих авторів про фундаментальну різницю у переживанні самотності на Сході і Заході.

Дійсно, ідея особистості виступає однією з суттєвих рис та цінностей західного шляху людського буття у світі. Самотність тут стає формою активності, через яку людина оволодіває світом. На Сході ж, де особистісне підкоряється всезагальному, а персоналізм замінюється на природність та фаталізм, самотність стає усамітненням - спогляданням, через яке людина як окрема частина цілого обертається на його атом.

Отже, і на Сході, і на Заході існує феномен усамітнення як самозаглиблення та самоспоглядання, тільки якщо на Заході він приводить до виокремлення особистості, то на Сході він означає розчинення особистості у всезагальних формах – як іманентних людині – природі та соціуму, так і трансцендентальних їй ( нірвана тощо ).

Таким чином, той чи інший тип культури призводить до того чи іншого типу творчої самотності й усамітнення.

Самотність є цінність і переживання як насолода, якщо переходить у творчість. Це самотність добровільно прийнята, усвідомлена і природна. Творча самотність є короткочасною – на одне натхнення, а через те завжди передбачає вихід у комунікацію. Комунікація такого роду означає передусім сприймання результатів творчої самотності.

І ще один аспект творчої самотності як насолоди – самотність створення тексту є самотність свободи. Свобода тут не просто у виборі належного, а й у виборі приємного. Людина творчості – на відміну від людини обов'язку – здатна до неповторного наповнення самоти і до самої самоти; вона повсякчас відкривається у світ інших не руйнуючи власного світу. Вона несе у собі внутрішній обов'язок. Внутрішній обов'язок, обов'язок перед самим собою є вже не обов'язок, а свобода. Свобода виступає виходом за межі обов'язку у царину відповідальності. Саме тому людина творчості-як-свободи приймає самотність насолоджуючись – вона реалізує себе для інших без самозречення.

Людина обов'язку, отой гвинтик колективу, назавжди є самотньою сама з собою. Вона втрачає себе; живучи лише для інших, використовуючи себе задля їхнього добра, вона кінець кінцем знецінює це добро – її несвобода стає їхньою несвободою та їхнім стражданням.

Прагнення до потаємності, щоб знайти свободу і реалізуватися як особистість – ось так можна визначити волю до творчої самотності. Досить часто відкритість колективові доводить до розчинення несхожості з його пересічним типом, і потаємність-усамітненість, перебування на самоті з собою – єдина форма захисту своєї особистості.

У різних історичних типах культур по-різному сприймають волю до творчої самотності. Однак немає жодної життєздатної культури, яка б оголосила практичну заборону на волю до творчої самотності – така культура позбавляється своїх духовних лідерів і перестає існувати.

Все сказане дозволяє нам зробити фундаментальний висновок: для того, щоб бути великим, треба стати самотнім. При цьому, напевно, справжня велич розгортається на шляху тої творчої самотності, що виходить за межі моно-центризму і стає принципово полі-центричною. Це означає не еклектичне поєднання в собі різноманітних альтернатив, а відкритість своєї альтернативи як локального проекту буття діалогу з іншими.

Творча самотність, що домоглася успіху, - надала своїм справам загальнозначущості, - здіймає довкола себе цілий вихор уваги та цікавості. Критерієм успіху виступає попит покупця на твори в демократичному суспільстві, або ж визнання їх кастою жерців у суспільстві тоталітарному. От через що принципове значення має реклама в усій різноманітності її форм.