У довоєнні роки саму думку про війну між націями вважали як щось фантастичне у раціональному світі. Але все таки ця війна наступила. Гітлерівський дух буквально підняв всю Німеччину на ноги, породивши образ нації, що пересувається з одного місця на інше. Цим подорожуючим, що повсюди здіймав хаос та безпорядки, був Вотан, древній бог грози, який пробудився і розпочав свій шлях. Якщо ми не хочемо надавати статус божественного Гітлеру, тоді це поясненняє єдино можливим. Юнг вважав, що саме Вотан є найбільш точно сформульованою гіпотезою виникнення нацизму. Адже, поведінка будь-якої раси визначається притаманними їй фундаментальними образами і саме тут доречно зазначити архетип Вотана. Як самостійний психологічний фактор він діє на колективне життя народу, виявляючи свою власну природу. Життя нації – це величезний істрімкий потік, який зовсім не контролюється людиною і перебуває в руках того, хто завжди був сильнішим за людей. Будь-який контроль з боку особи є неможливим, коли особистість захоплюється масовим рухом, і починає діяти архетип. Взагалі, людина у складі суспільства є у якійсь мірі гіршою від тієї, що сама по собі. Коли індивідом керує суспільство, то він звільняється від особистої відповідальності. Тому під час колективного прояву архетипів завжди існує небезпека масових рухів. Юнг зазначає, що зміни характеру, обумовлені вибухом колективних сил, є досить дивними. Наприклад, розсудлива істота може перетворитись у таку, що має маніакальні здатності. Люди по своїй суті схильні звинувачувати зовнішні обставини, але якщо у них щось вибухває, значить воно було присутнім раніше.

Насправді, ми постійно живемо на вулкані і, настільки нам відомо, немає ніякої можливості захиститись від виверження, яке здатне знищити все навколо. В результаті практично ніхто не усвідомлює, що організовані на раціональних засадах скупчення, що ми називаєм державами чи націями, керуються страшною силою, стримати яку неспроможний ніхто та ніщо. Ця сила зазвичай пояснюється як страх перед сусідньою нацією, ніби одержимою ”нечистю”. Але ніхто ніколи не може визначити, наскільки одержимим є він сам, тому без свідомо проектує свій власний стан на сусіда і, відповідно, вважає обов’язковим оснащення гарматами та ядовитими газами. І найгіршим у цьому, на думку Карла Гюстава, є те, що він є правим, так як, його ж сусіди охоплені точно таким, непідвладним контролю, страхом. Тому політичні масові рухи Юнг називає психічними епідеміями чи масовими психозами. Він вважає ці прояви породженням ненормальної психіки і впевнений, що ІІ світова війна є нічим іншим, як невиправданим злочином. Німеччина, за його словами, страждала від масового психозу, який невідворотно вів до злочину. Але, ніякий психоз не є чимось на подобі грому серед ясного неба; він завжди є результатом схильності, що називається психопатичною неповноцінністю. У кожної нації є власна, особлива психологія і, відповідно, психопаталогія. Вона являє собою накопичення великої кількості ненормальних ознак та якостей. Все це, звичайно, є зумовленим певними причинами. Але наявність таких причин не виправдовує дій та їх характеру. Коли Гітлер прийшов до влади, Юнг був вражений фюрером, основним чином, протиріччями його особистості. У 1933р., відвідавши Берлін із циклом своїх лекцій, він перебував під досить приємним впливом від поведінки нацистів та Геббельса. Хоча багато відомих на той час осіб намагалися переконати його у протилежному. Адже Німеччина до епохи націонал – соціалізму була однією із найбільш складних, високоорганізованих та культурних країн світу, а для швейцарців, до яких належав Юнг, - ще й духовною першоосновою, з якою їх зв’язували вузи крові, мови та дружби. Пізніше Карл Гюстав зрозумів, що націонал – соціалізм був одним із тих масових психологічних феноменів, із тих спалахів колективного несвідомого, про які вже зазначалось. Рухомі сили такого психологічного масового руху є по своїй суті архетипними. У кожному архетипі, поєднується вище та нижче, добре та зле, тому він спроможний привести до діаметрально протилежних результатів. Хоча із самого початку неможливо розпізнати позитивного чи негативного розгортання. Якщо в реалізації архетипу свідомість не брала участі, не може бути гарантованим вияв сприятливого аспекту, навпаки зростає можливість деструктивної регресії. Щодо ”німецької психології” Юнг впевнений, що вона є проявом масового психозу. Все що відбулося в той час, може бути поясненим лише існуванням ненормальних станів розуму. В Італії, наприклад, масовий психоз був легшої форми. В Росії можливо знайти виправдання в низькому рівні освіти народу.

Але Німеччина вважалась країною високої цивілізації і, тим не менш, ті жахи перевершили все, що існувало раніше. Тому, як стверджував відомий філософ, німцям притаманні якісь певні глибини, що протиречать їхнім попереднім високим досягненням. Схоже явище відоме у психопаталогії як диссоціація і являється однією із ознак психопаталогічної схильності. Юнг зазначає, що менше за все він хоче образити німецький народ. Він лише намагається поставити діагноз тому стражданню, яке вкорінилося в його психічній субстанції й обумовило його падінння. Він заперечує думку, що нацизм був частково викликаний масонами, євреями чи англійцями – все це звучить зовсім по-дитячому. Як діє така неповноцінність нації прослідковується у реакції відповідальних німців, т. б., освічених прошарків суспільства, на трагічні факти та події. Не викликає сумніву, що велика їх кількість сумує, преш за все, через те, що їхня країна програла війну. Значна частина шокована грубістю, несправедливістю чи, навіть, жорстокістю окупаційного режиму в деяких країнах. Вони відмовляються вислуховувати повідомлення про жахливу поведінку Німеччини в Чехії, Польщі, Росії, Греції, Бельгії, Норвегії і т. д. Ці люди знаходять виправдання, подібно до того ”все це відбувалось у воєнний час. ” Трохи більший поршарок населення визнає жахи концтаборів та ”погану поведінку” в різних країнах, одночасно засуджуючи тиранію, що здійснювалась англійцями з часів англо – бурської війни. Вони навіть неспроможні допустити думки, що чужий гріх не може слугувати виправданням їх власного, а схильність звинувачувати інших лише вказує на повну відсутність проникливості у них самих.

І наприкінці, наймалочисельніша частина нації щиро зізнається у всіх гріхах. Вони розділяють вину за опустошення світу внаслідок війни, зазначаючи, що повинні розплачуватись за її наслідки, не скиглячи та нікого не звинувачуючи. Згідно Євангелія, у величезній небезпеці перебувають ті, хто, усвідомлюючи власну невинність, не сумніваючись в ній, осуджує інших. Неможливо приховати те, що іноземні державні діячі та їхні уряди також зіграли важливу роль у цій європейській катастрофі. Їх політика до та після 1918 року також була політикою сили, заснованої на несправедливості. Як результат, вони також частково винні у інфляції та економічній кризі, що призвели до економічної кризи німецького народу. І, тим самим, підготували грунт для зубів дракона із якого виріс націонал–соціалізм.

Але чи насправді таке покаяння німецького народу є щирим, чи показним? Важке питання, на яке Юнг не дає чіткої та прямої відповіді. Єдине, що він підкреслює, це нездоров’я нації та вважає її психопаталогічно непвноцінною. Він нікого не звинувачує, а зазначає, що медичний діагноз – не просте звинувачення, а біда! Юнг співчуває долі німців і жаліє, що не в змозі їм допомогти.

Як висновок, Юнг каже, що жодна нація не знала такого глибокого падіння, як німці. Ніхто, крім них, не заплямував себе так сильно, що потрібна буде праця багатьох поколінь, щоб змити цей сором. Психічна субстанція особистості, що схильна до ”розщеплення”, може здійснювати різкі коливання, при яких одна крайність веде за собою прямо протилежну. Але автор схильний думати, якщо особистість зберігає повний контроль над своїми людськими якостями, значить ”мінус” врівноважується „плюсом”. Іншими словами, німцям притаманна здатність духовно відроджуватись. І боротьба Німеччини не буде одинокою, вважав Юнг. Він характеризував світ як такий, де ведеться постійна боротьба між світлом і темрявою. Вогонь, що спалив Німеччину, далі тліє. Він є наслідком психічних умов, що мають всезагальний, універсальний характер. А справжнім сигналом небезпеки Юнг вважав звільнення атомної енергії, що дало можливість людському роду повного самознищення. Цю ситуацію він прирівнював до такої, коли 6-річному хлопчику на день народження подарували мішок динаміту. Хоч би як він нас не впевнював, що нічого страшного не станеться, йому все одно не вдається розвіяти наші сумніви. Аналогічно чи зможе людина відмовитися від грайливого ставлення до думки про можливу наступну війну? Як врятувати дитину від динаміту, який ніхто не зможе у неї забрати? Про те, що відбувається сьогодні, неможливо мовчати. Та чи вплине це знання на велику внутрішню трансформацію розуму та попередить подальші майбутні можливі катастрофи.