Основним надбанням гегелівської філософії стало створення теорії діалектики як певного розуміння дійсності і філософського методу пізнання.

Діалектика в розумінні Гегеля полягає у безперервному розвитку сущого, джерелом якого є діалектична суперечність. Усе в світі виявляє свою протилежність (теза–антитеза). Взаємодія цих протилежностей породжує третю стадію, в якій протилежності об`єднуються і завершуються повним синтезом, який у свою чергу, стає вихідним пунктом розгортання подальшого розвитку.

Завдяки діалектичному методу мислення Гегель окреслив еволюцію природи, історії та особи як єдиний, але розмаїтий процес, у якому свобода та необхідність, добро і зло, єдине та множинне, сутність і явище постають не окремими реаліями, а елементами світової цілості, причому розвиненіші форми вбирають у себе попередні, але підпорядковують їх новим законам, і, отже, утворюються не лише система співіснування, а й підпорядкування, тобто ієрархії. Людина, наприклад, у своєму індивідуальному розвитку проходить усі основні моменти загального культурно-історичного процесу. Звідси випливала вимога Гегеля: розглядати кожне явище історично, у розвитку та крізь його внутрішні протиріччя.

В основі філософської системи Гегеля лежить поняття «Абсолютної ідеї», або «Абсолютного духу». Для Гегеля світ є упорядкованим, закономірним, доцільним, в ньому панує гармонія і логіка, тобто - розумність. Основою всього світу є об'єктивно існуючий світовий розум. Гегель був релігійною людиною і для нього всесвітнім Абсолютним духом може бути тільки Бог, якого він розуміє як максимум розумності і логічності.

Абсолютна ідея є першоосновою, субстанцією всього існуючого, істиною світу. Абсолютна ідея розкриває себе в процесі розвитку. Процес розвитку Абсолютної ідеї є, разом з тим, процесом творіння, мета якого - самопізнання. Абсолютний дух прагне до самоусвідомлення, розкриває себе в створеному і досягає найвищого здійснення і самоодкровення в людському дусі Християнська ідея створення Богом світу у філософській концепції Гегеля означає «внесення» в світ розумності.

У своїй «Феноменології духу» Гегель розкриває історію розвитку людського духу. На його думку, індивід не народжується з готовим знанням і розвиненим розумом Людина повинна пройти прискореним темпом весь шлях, що пройшло людство в духовному розвитку.

Духовна культура людства - це розвиток Абсолютної ідеї в історичному часі, від простих форм свідомості і самосвідомості до складних форм -моральної свідомості, релігії, мистецтва і філософії. Метою духовного розвитку людини є осягнення абсолютного знання і усвідомлення своєї єдності з Божественним розумом, який, у свою чергу, приходить до самопізнання через людство Філософія є вершиною еволюції духу. Саме у філософії здійснюється зустріч індивідуального людського розуму з всесвітнім Божественним розумом.

Гегель здійснює принципово новий підхід у гносеології. Пізнання реальності індивідом розглядається в безпосередньому зв'язку з пізнавальним досвідом всього людства. Суб'єктом пізнання виявляється не індивід як природна істота, а суспільство. Індивід виступає «втіленням» суспільства, тільки в такій якості він є здатним до пізнання Філософія Гегеля розкриває суспільний, культурно-історичний характер людської свідомості.

Гегелівська діалектична система включає в себе біля сорока категорій (буття, кількість і якість, міра, явище і сутність, форма і зміст, матерія, закон, випадковість і необхідність, можливість і дійсність, ціле і частина, причина і наслідок, свобода і необхідність, протилежність, суперечність тощо). Розкриваються категорії у процесі розвитку від абстрактних, простих, бідних за змістом до конкретних, складних категорій Взаємозв'язок і розвиток категорій, перехід кожної категорії до іншої здійснюється закономірним шляхом. Основними законами діалектичного розвитку у Гегеля виступають закон переходу кількісних змін в якісні, закон єдності та взаємоперетворення протилежностей і закон заперечення заперечення.

Гегелівська ідея діалектичного розвитку значно вплинула на його концепцію філософії історії.

Історичний розвиток розуміється Гегелем як лінійний процес сходження від нижчого до вищого суспільного стану. Це єдиний всесвітньо-історичний процес Не всі народи рівною мірою включені в цей процес. За Гегелем, є історичні і неісторичні народи. Історичні народи безпосередньо мають причетність до реалізації логіки історії, вони усвідомлюють свою історію як частину всесвітньо-історичного руху. Неісторичні народи (народи Африки, Південної Америки, слов'янські народи) не здатні на усвідомлення своєї історичної долі, на творче застосування історичного досвіду.

В основі людської історії - розумний початок, тому історія має закономірний і необхідний характер. Кожний народ є лише сходинкою в цьому закономірному процесі. Мета кожного народу полягає в усвідомленні історичної необхідності, закономірності історії і у визначенні свого місця в цьому процесі. Процес усвідомлення історичного процесу ототожнюється Гегелем зі свободою.

Гегелівська філософія історії не залишила місця для історичної творчості особистості. Людина перетворилася в концепції Гегеля на маріонетку безособових історичних закономірностей. Історія має свою власну внутрішню логіку, а індивіди, народи, людство в цілому - лише матеріал для реалізації цієї логіки Доля окремих особистостей - лише незначний епізод у всесвітньо-історичній драмі

Попри все філософія Гегеля не може не вражати своєю грандіозністю, стрункістю, багатством змісту та майстерністю виконання. Вона була і залишається не лише школою мислення, а й певним перехрестям європейської думки, від якої до сьогодення тягнеться велика мережа зв`язків і живих струмів.

Філософська теорія Гегеля справила значний вплив на всю наступну філософську думку. Після смерті Гегеля в Німеччині виникли напрямки, що випливали з його вчення і розвивали його ідеї. Наприклад, ортодоксальне гегельянство (К. Міхелет, К. Розенкранц та ін. ) намагалось зберегти в чистості, недоторканою його філософську систему. А молоде гегельянство (А. Руге, Б. Бауер, К. Маркс та ін. ), спираючись на гегелівський діалектичний метод, підкреслювало вирішальну роль особистісного, суб`єктивного фактора в історії.