Вчення Ф. Бекона про метод, його методологія мають безпосередній зв'язок із його онтологією. Якщо методологія дає відповідь на запитання “як вивчати природу?”, то онтологія, вчення про буття, відповідає на запитання “що є природа як об'єкт наукового пізнання?”. Онтологічні нопяття дають загальні визначення дійсності, окреслюють той її теоретичний образ, у якому вона входить у сферу наукових досліджень.

Незважаючи на те, що Ф. Бекон не розробив отологію так детально й систематично, як методологію, деякі уявлення про цей бік його філософії ми можемо отримати з різних публікацій: з головного методологічного твору Ф. Бекона «Новий органон», із незакінченої праці “Про принципи та начала” та з фундаментального дослідження “Про гідність та примноження наук”, у якому він дає класифікацію наукового. знання і своє розуміння предмета його різних галузей.

Згідно з цією класифікацією все знання Ф. Бекон поділяє на теологію і філософію. Перша має божественне походження, друга — земне. Виходячи з концепції двоїстої істини, Ф. Бекон проводить ідею їх розмежування і невтручання. Всю філософію, своєю чергою, він поділяє на першу філософію, філософію природи та філософію людини. Перша філософія передує всім іншим розділам філософської науки, її предметом є загальні принципи (аксіоми) наукового пізнання, такі як, наприклад, положення про рівність двох величин через третю. Філософія людини складається з учення про тіло і вчення про душу, про різні здібності душі й про їх застосування, тобто постає як «Логіка», «Етика» і «Громадська наука». Проте найбільший інтерес у Ф.Бекона,звичайно, викликає філософія природи, розробці якої він приділяє головну увагу.

Філософія природи у нього має теоретичну і практичну частини. Теоретична філософія природи складається з фізики і метафізики. Дуже цікавим і водночас показовим нововведенням Ф.Беконабуло те, що метафізика, яка, починаючи з Арістотеля, традиційно відігравала роль “першої філософії” й утворювала загальнотеоретичне, спекулятивне ядро філософської науки, відокремлюється у нього від першої філософії й перетворюється на один з розділів філософії природи. Ф. Бекон поєднує її з фізикою, намагаючись зробити знаряддям реального пізнання природи. Центр теоретичних інтересів, таким чином, переноситься до натуральної і філософії.

Фізика і метафізика — основні розділи Беконової філософії природи. Відмінність їх предметів грунтується у нього на традиційному для арістотелівської і схоластичної філософії розмежуванні матеріальної, формальної, діючої та цільової причин. Предметом фізики є матеріальні та діючі причини. Метафізика — наука про причини формальні та цільові (кінцеві). Треба зазначити, що, вказуючи згідно з традиційними уявленнями на необхідність вивчення кінцевих причин, Ф. Бекон водночас вважав, що вони мало що дають для реального знання природи. Тут він приєднується до точки зору Демокріта, протиставляючи її телеологічному поглядові на природуПлатонай Арістотеля. Доцільність є характеристикою людської діяльності, а в природі, на думку Ф.Бекона,мають місце матеріальні та діючі причини. Саме вивчення цих причин і становить першочергове завдання фізики. З цього ь^агалі починається наукове дослідженіня природи. “Істинне знання є знанням причин”.

Трактування Беконом причинності значною мірою наслідує традиційне її розуміння в попередній філософії. Він використовує арістотелівські поняття, хоча й переосмислює їх. Бекон змішує порівняно з Арістотелем акценти стосовно співвідношення різних видів причинності. В Арістотеля формальна, рушійна та цільова причини фактично зводяться до одного начала, яке протиставляється матерії. Бекон, навпаки, відокремлює формальну й рушійну причини від цільової, об'єднавши їх із матерією. Разом з нею вони становлять предмет наукового пізнання.

У цілому картина природи у Ф.Беконамає детерміністськийхарактер,а погляд наприроду як на арену дії самих лише об'єктивних законів і причин, де немає місця суб'єктивним намірам і виявам надприродної волі, цілком відповідав духові нового природознавства.

Розглядаючи природу як об'єкт природничої науки, Ф. Бекон зазначає, що фізика має справу як із конкретними речами (вчення про конкретне), так і з різними станами та рухами матерії (вчення про абстрактне). Для того щоб дослідити причини речей та закони їх утворення, необхідно розкласти ці речі і на «прості природи», тобто такі первісні елементи, з поєднання яких і утворюються різноманітні речі й світ загалом. У такий спосіб Ф. Бекон висуває характерну для науки XVII ст. вимогу аналітичного вивчення природи “Належить здійснювати розклад та розподіл природи, звичайно, не вогнем, але розумом, який є наче божественний вогонь”, — наголошує він.

Ці елементи (“прості природи”) є найзагальнішими властивостями речей, такими як тепло, вологість, вага, непроникність, світло, колір тощо. Саме вони становлять об'єкт фізичного пізнання. І це справді так, бо фізика вивчає не конкретні речі, а їхні якості. “Природи”, за Беконом, це своєрідні атоми, проте на відміну від атомів Де'мокріта вони мають якісний характер і сприймаються відчуттями. Розклад речей на “природи” якраз і відбувається в процесі аналізу чуттєвого досвіду, а індуктивний метод Ф. Бекона є не що інше, як знаряддя цього аналізу.

Проте пізнання природи на цьому не закінчується. Від пізнання занурених у матерію “природ” треба перейти до пізнання “форм”, що лежать у їхній основі. “Форми” й “природи”співвідносяться між собою як сутність і явище, вони є ключовими для Беконової філософії природи і визначають основний напрям її розвитку. Цей розвиток означає перехід від фізики до і метафізики. Метафізика поглиблює розпочате фізикою дослідження природи, доводячи його до вивчення “форм”. Поняття форми не є у Ф.Бекона однозначним. По-перше, це — сутність (суть), що лежить в основі простіших властивостей, “природ”. По-друге, це закон, за яким виникає й існує та чи інша “природа” Нарешті, це — причина. “Коли я кажу про форми, пише Бекон, — то розумію не що інше, як закони та визначення абсолютної реальності, які скеровують і засновують будь-яку просту природу, таку як тепло, світло, вага, в кожному з видів матерії й суб'єкті, здатному їх сприймати”. Кількість таких форм, на думку Ф.Бекона, конечна й незмінна. Опанування їх відкриває перед людиною безмежні можливості у відтворенні як окремих природ, так і їх різноманітних сполучень. Ось чому саме пізнання форм є основою могутності людини, її влади над природою. Якщо, наприклад людина зможе опанувати форми таких природ, як вага, ковкість, і жовтизна та ін., то вона буде здатна власноруч створити золото — цю недосяжну мрію середньовічних алхіміків.

Дослідження цих форм розкриває єдність природи в 5 різних матеріях, адже вонии пов'язують різні речі й поєднують їх в один рід або категорію, як, наприклад, тепло небесних і земних тіл. Із цього погляду найсуттєвішим об'єктом філософії природи виступає саме притаманна всім її явищам єдність, а також усе, що веде до такої єдності.

Матеріальна єдність світу, осягнення загальних законів, яким підкоряється рух усіх матеріальних, чуттєвих речей, — ось мета наукового пізнання природи, за Ф. Беконом. Метафізика, до якої приходить пізнання ів процесі неухильного сходження до такої єдності, є своєрідною вершиною наукового знання природи, його найважливішою частиною.

Чроте метафізика, предметом якої є форми матеріальних речей і явищ, не протиставляється Ф. Беконом фізиці, а самі ці форми розглядаються ним у зв'язку з матерією. На відміну від схоластики та філософії Арістотеля, у якій матерія і форма протиставлялися одна одній, Ф. Бекон, так само як і Дж. Бруно, на матеріалістичний лад переглядає їх співвідношення. Для нього форми — це сутнісні сили самої матерії, вони практично збігаються з матеріальними причинами.

Розуміння Ф. Беконом форми свідчить про його схильність до філософського матеріалізму. Звідси його симпатії до таких античних філософів, як Демокріт, Анаксагор, Емпедокл, Геракліт. Серед представників філософі Ренесансу найближчим йому був Телезіо. Так, поняття матерії у Ф. Бекона багато в чому збігається з відповідним поняттям у натурфілософській системі Телезіо. Як і в Телезіо, матерія у нього мала безпосередньо чуттєвий, якісний характер. Ф. Бекон заперечує існування абстрактної матерії, якою була “перша матерія” Арістотеля. На противагу Арістотелю він приєднується до тих давніх філософів, для яких перше начало не могло бути чимось пасивним, позбавленим усякої форми і якості. “Звичайно, що така позбавлена усяких якостей і форм пасивна матерія є, очевидно, чистою фікцією людського розуму”, — пише Бекон. Матерія як першооснова всіх природних речей завжди має буги оформленою і готовою, аби “всяка сила, сутність, всяка дія і природний рух могли бути її наслідком”. Таким чином, підсумовуючи свій аналіз цієї проблеми, Ф. Бекон підкреслює, що першу матерію треба завжди розглядати в нерозривному зв'язку з першою формою і з першим началом руху.

Матерія, за Беконом, постійно перебуває в русі. Цей рух має багато різновидів. Це й різні механічні рухи, її “магнітний” рух, і деякі інші якісні зміни. Загалом Ф. Бекон налічує 19 видів руху. Важливо, що і “відпочинок”, тобто спокій, він розглядає як один із таких видів. Ф. Бекон був ще далекий від чисто кількісного, механічною тлумачення матерії й руху, вони мають у нього багатоякісний, різноманітний характер. Матерія у Ф.Бекона,як і в натурфілософів XVIст., ще сповнена життєвого руху, внутрішньої напруги.

Бекон робить усілякі спроби виявити внутрішній зв'язок між явищами природи, між формами й різними видами руху, підкреслюючи тим самим причетність руху до внутрішньої сутності речей. Дослідження форми тепла, наприклад, приводить до висновку: воно є не що інше, як внутрішній рух. Отже, всі матеріальні речі, “природи”, явища перебувають у безперервному русі. Чуттєвий досвід доводить плинність і тимчасовість матеріального світу. Проте сама матерія вічна. Вона не виникає і не зникає, залишаючись незмінним началом речей.Так самонезмінними, за Беконом, є і форми Але пізнання вічних і незмінних форм віднесене Беконом до метафізики, тому не дивно, що й пізнання матеріального начала набуває у нього метафізичного характеру. Стверджуючи якісну багатоманітність матеріального світу, нерозривний зв'язок матеріальних речей із рухом, матеріалізм Ф. Бекона ще несе на собі відбиток ренесансного матеріалізму. Однак він набуває і досить виразних ознак матеріалізму метафізичного. Метафізичного в тому сенсі, що рухома у своїх виявах матеріальна природа вічна й незмінна у своєму матеріальному началі, у формах, кількість яких також обмежена й незмінна.

Як прихильник емпіризму Ф. Бекон намагається звільнити пізнання. від будь-яких апріорних понятів, визнаючи навіть метафізику за результат експериментально-індуктивного дослідження природи. Але коли він визначає метою такого дослідження якісь незмінні елементи (форми, “природи” й т. ін. ) і наголошує, що процесові пізнання належить “виходити з того, що постійне, вічне і загальне в природі”, він удається до справжньої метафізики. Тобто такої, що має суто умоглядний характер і перетинає межі пізнання природи.

Те саме стосується й матерії як вічного начала, загальної причини речей. “Після Бога, — зазначає Бекон, — вона є причиною всіх причин, а сама не зумовлена будь-якою причиною”. (Ідеться про причину природну. ) Отже, походження та існування самої матерії мають уБеконанадприродний характер, спричинені Богом. Матеріалістичний у цілому погляд на природу не заважає Бекону визнавати існування Бога й акт творення ним матеріального світу. В цьому пункті критики Беконового матеріалізму справедливо картають його за непослідовність. Але треба визнати, що таким непослідовним є будь-який матеріалізм, якщо він прагне спертися в пізнанні природи на щось “постійне, вічне, загальне”. Така метафізика, або онтологія, завжди буває пов'язана з певною теологією. І справа не тільки в лояльності до церкви або прагненні примирити вірність християнському світогляду з вимогами наукового пізнання природи, що дляБеконатеж характерно. Справа у природі метафізичного пізнання.

Таку ж непослідовність Бекон виявляє і щодо цільових причин. І справді, з одного боку, він намагається звільнити фізику (природознавство) від телеологічних поглядів на природу, а з іншого — вважає за можливе ввести вчення про кінцеві причини до метафізики. Й оскільки метафізика є найважливішою частиною його філософії природи, то в цьому пункті остання набуває телеологічного характеру

Попри всі телеологічні та теологічні суперечності Беконової філософії, на котрі як на ваду вказують його критики, не підлягає найменшому сумнівові, що Ф. Бекон є родоначальником новоєвропейського матеріалізму Виступивши провісником нової науки, він також започаткував емпіризм як методологічний напрям у науковому пізнанні. І в цьому непересічне значеная його філософських праць. Ба більше, значення Ф.Бекона полягає в тому, що він відкрив для нас царину наукового знання як такого. Вплив його філософських ідей поширився далеко за межі XVII ст Цього впливу зазнали найвеличніші філософські постаті Нового часу, такі як Лейбніц, Юм, Кант Бекон прагнув звільнити людський інтелект від влади фальшивих теорій і необгрунтованих понять, спрямувавши його на неупереджене дослідження фактів. І тому його філософія зберігає своє значення, лишаючись співзвучною тим настроям, що панують і в науці XX ст.