Значне місце у творах Л. Фейєрбаха відводиться аналізу психологічних основ релігійного культу. Він розкриває взаємозв’язок між почуттями і діями людини, показує як із почуттів, емоційних переживань людини виникає при певних умовах система релігійних дій - релігійний культ. Релігію філософ розглядає не тільки як систему специфічних дій, як специфічну форму реального відношення до світу.

Фейєрбах добре розумів, що люди в усі часи повинні були здобувати працею засоби до життя, точніше починати не з теоретичної, а з практичної, діяльності. Фейєрбахівська людина не сиділа склавши руки, вона боролась з природою, присвоювала і споживала її продукти. Практична діяльність виступає у Фейєрбаха не у вигляді активного впливу людей на природу і суспільство, а як пасивне присвоєння продуктів природи [6, 41-46]. “Відношення предмета до людини, задоволення потреб, необхідність - ось причини, - говорить Фейєрбах, - чому людина робить який-небудь предмет своїм богом” [9, 551].

Під релігійним культом він розумів систему різних релігійних обрядів, дій, з якими віруючий звертався до обожнюваних ним об’єктів з метою впливу на них. Релігійний культ являє собою реакцію, практичний вираз почуттів і настроїв.

У хвилини злиднів, небезпеки людина зверталась до надприродніх сил, які у її розумінні могли допомогти приборкати стихію. ” Безпомічна і невідаюча, куди їй звернутися, неволодіюча ніякими засобами людина не знає, як інакше собі допомогти, ніж як молитвами і пов’язаними з ними дарами, жертвами, якими вона пробує схилити на свою користь предмет, який вона боїться, від якого відчуває небезпеку.” [9, 721-722] Так народжується релігійний культ як наслідок безпорадності людини. Примітивні засоби природного впливу на природу, зовсім нерівнозначні сили природи, доповнювались надприродними засобами, системою релігійних дій (молитва, заклинання, дари, жертвоприношення). Злидні, біди примушували людей звертатись до надприродних сил з допомогою яких вони міркували покращити своє становище. ” Де немає злиднів, - говорить Фейєрбах, - там і немає істот, що оберігають від них, чи, висловлюючись позитивно, немає істот, які приносять добро. ” [9, 75] Негативні сторони життя людей, приводять їх до віри у богів.

Релігійний культ, особливо на зорі людства, відображав практичну діяльність людей. Прообразом для нього служили відношення людей до природи і між собою. У більш пізніх релігійних віруваннях, особливо у релігіях із строго встановленим культом, у більшій мірі відобразились відносини між людьми, особливо відношення між підданими і їх правителями. Люди пробували впливати на своїх богів тими ж засобами, що і на сильних, могутніх людей: проханнями, дарами, молитвами, жертвоприношеннями. Тут вже пояснюється релігійний культ не тільки як емоційне явище, але із точки зору соціального досвіду, Фейєрбах переступає границі антропології.

Фейєрбах аналізує дві основні форми релігійного культу: мотиву і жертвоприношення. У молитвах віруючий передає богові свої почуття, прохання, наміри. Звертаючись молитвою до бога, він хоче одержати його підтримку. Молитва була своєрідним гарантом успіху у початій справі. Чим більша небезпека, тим гарячіша молитва.

Сучасні віруючі, зауважує Фейєрбах, у протилежність до предків надіються не на силу молитви, а на силу природних і суспільних засобів. В практичному житті люди більш атеїстичні. [6, 48-50] “Люди звертаються до богів і моляться їм, так ніби все залежить тільки від богів, ніби природа і людина нічого не значать, проте діють так, ніби все залежить тільки від природних і людських сил і засобів; ніби боги нічого не знають: тобто у своїй вірі, у своїх молитвах і на словах люди - теїсти, але в діях своїх - атеїсти” [9, 753].

Фейєрбах робить спробу зв’язати емоційну основу жертвоприношення з потребами людей. Звичайно люди жертвували богам те, що вони споживали. Кількість і якість жертвоприношення пов’язана з причинами: 1. Чим сильніші емоції людини, тим більше жертвоприношення. 2. Жертвоприношення визначається потребами людей.

З ростом потреб людини змінюється і характер жертвоприношення. У греків, римлян жертви включали навіть предмети задоволення етичних потреб.

Фейєрбах зробив спробу класифікувати і проаналізувати основні культи. Він робить аналіз фетишизму, тотемізму, культу предків.

Фетишизм визначає як безпосереднє поклоніння предметам і явищам природи, Його думка проте, що наділення природи надприродними якостями і поклоніння їй було викликане не яким-небудь “духовним началом”, а відчуттям людиною своєї безпорадності і залежності від неї. Фейєрбах виступає проти того, щоб подати ранні форми культу як віру у духовних богів, чи навіть у єдиного бога. Підкреслює практичну необхідність предметів культу. У фетишизмі поряд з предметами сприятливими і несприятливими для людини, обожнювались також і випадкові, які не мають значення для життєвих інтересів людини; у ході еволюцій релігійних вірувань відбирались і закріплялись об’єкти культу, що відображали постійну залежність людини.

Культ тварин (тотемізм) пов’язує з часом, коли люди стали переходити до землеробства. Все зростаюча роль домашніх тварин у житті людини пояснює і їх релігійне поклоніння. Якщо землероб, постійно переживаючи за долю врожаю поклонявся богам покровителям врожаю, то скотар – молився богам покровителям тварин.

Культ предків був пов’язаний з уявленнями людини про свою власну смерть, із вірою у загробне життя, проте всюди Фейєрбах не враховує соціальну сторону.