Фейєрбах був одним з видатніших мислителів минулого. Він показав антинауковий характер гегелівського ідеалізму, показав його близькість із теологією. В цьому його велика заслуга, проте йому не вдалось вияснити історичне місце Гегеля у розвитку філософської думки. В своїй боротьбі проти ідеалізму Гегеля Фейєрбах не відрізняв його діалектичний метод від його системи. Відкидаючи ідеалізм Гегеля відкидав і діалектику, і її проблемами не займався.

Основна історична заслуга Л. Фейєрбаха полягає у тому, що він відродив на німецькому грунті передові традиції матеріалізму XVII - XVIII століть. Він доказав, що нова філософія повинна носити антропологічний характер. Антропологічна філософія, на його думку вступає у тісний зв’язок з природознавством. Керуючись антропологічним принципом не врахував того, що людина будучи частиною природи, є в той же час продукт суспільного життя. Людська природа тлумачиться переважно як біологічна.

Заслуга Фейєрбаха, у порівнянні з його попередниками, у тому що, він не задовольняється загальною критикою релігії, оголошуючи її результатом невігластва людей. Він розкрив складний механізм релігійної психіки і звів зміст надприродного світу до думок, почуттів, бажань людей. Цим він створив грунт для матеріалістичної критики релігії.

Проте Фейєрбах не хоче зовсім скасувати релігію, а лише удосконалити її. Сама філософія повинна розчинитись у релігії. За вченням Фейєрбаха, релігія є побудована на почуттях сердечного ставлення людини до людини, і кінець кінцем, статева любов стає однією з найвищих, коли не найвищою формою сповідання нової його релігії. Також невірним є твердження Фейєрбаха, що “періоди людства відрізняються один від одного лише змінами у релігії. ”

Незважаючи на всі недоліки, властиві філософії Фейєрбаха, безперечним досягненням її є те, що вона відтворила матеріалістичний принцип і тим самим справила значний вплив на розвиток філософської думки. Філософська система Фейєрбаха стала вихідним пунктом формування і становлення марксистської філософії.