У світі нічого не існує незалежно від людини, але виявляє себе, “спрацьовує” а лише за присутності людини, та й то не завжди, а за умови певної побудови людського буття, певного ступеня залученості людини до світу. В такому значенні йде мова про смисли. Смисли це ті точки поєднання людини зі світом, які є певним запитуванням, спрямованим від світу до людини, а разом з тим і ґрунтом можливої відповіді. Кожний смисл сам по собі є унікальним, бо за ним стоїть неповторність кожної людини й унікальність кожної життєвої ситуації. Але разом з тим є потреба віднайти й такі смисли, які були б відповідні до якихось типових, повторюваних ситуацій а зрештою й таких, які відповідали б загальній ситуації присутності людини у світі. Такі узагальнені смисли (незалежно від ступеня їх узагальненості) й є ніщо інше, як цінності.

Термін “цінність” вживається як для визначення станів духу, на основі яких робиться оцінка, так і найзначущих явищ, що вибираються як результат оцінки. Наприклад, можна сказати, що провідними цінностями певної людини є істина і добро (або престижність і комфорт), можна сказати, що у даному будинку зосереджені великі матеріальні та духовні цінності.

Цінності виступають як форми утримання й закріплення споріднених смислів. Звідси їхня скеровуюча й упорядковуюча роль у людському бутті. “бути людиною, - наголошує Віктор Франкл, - означає бути зверненою до смислу що вимагає здійснення, й до цінностей, що вимагають реалізації”. Й бути здатним відгукнутися на ці вимоги, що є життєво важливо для людини. Тільки у такий спосіб забезпечує вона своєму буттю достатність. Є для кожного з нас якась певна міра реалізації цінностей у наших вчинках, діях, переживаннях. Недотримання цієї міри ставить нас на межу людського світу, робить життя нестерпним. З цього приводу Еріх Фромм зазначає: “Відсутність пов’язаності з якими-небудь цінностями, символами, підвалинами переживається як моральна самотність; і вона так само нестерпна, як і фізична самотність”. Згадайте в якому становищі опинився колись порушник(дійсний чи уявний) правил честі – дворянської, дівочої, професійної. Таку людину просто таки виштовхували із звичайного середовищ, перестали зважати на неї як на людину.

Отже, цінності діють у людському бутті як поля взаємності. Концентруючи у собі потрібні смисли. Вони виступають ґрунтом для інтеграції індивідуальних інтересів і прагнень, для сполучення індивідуальних людських світів. У такий спосіб на ґрунті якоїсь однієї цінності або кола цінностей вибудовується певний життєвий світ і відповідний до нього духовний світ. Так, засадовими цінностями для українського козацтва були православна віра, батьківщина, воля, вірність товариству. Саме вони здебільшого визначали спосіб життя й культуру низового козацтва, що відчутно вплинуло на становлення національного характеру й культури українців.

Проте цінності не тільки поєднують людей, складають ґрунт для вибудови спільного життєвого світу, але й прокладають певну межу між ними. Це й зрозуміло. Адже кожен світ – це деяка виокремлена цілісна реальність, а цілісність має бути певною мірою самозавершеною. Звідси можливість “конкуренції” між цінностями, пов’язаними з різними життєвими світами. Справа може доходити навіть до відкритої боротьби, й тоді люди проголошують, що відстоюють свої цінності, хоча насправді часто густо захищають або нав’язують іншим якраз свої життєві світи.

Тут ми маємо справу з переведенням ситуаційних цінностей на рівень універсальних цінностей. Адже свобода належить до кола найзагальніших людських цінностей.

Як бачимо цінності відмінні між собою за своїм статусом і за рівнем свого функціонування в людському бутті. Зокрема є ситуаційні і універсальні цінності. До останніх належать цінності, які є ґрунтом і загальною умовою розгортання такого світу, що установлюється понад конкретними ситуаціями, пропускає “крізь себе” конкретні смисли й визначає загальний вимір людського буття.