Багато культур навіть ті що володіли писемністю не створили якихось розгорнутих концепцій й опису мови, по крайній мірі ми нічого про це не знаємо. Наприклад, важко сказати, що думали про мову в Давньому Єгипті, хоча там навчали письма та читання. Нічого не відомо про формування лінгвістичних традицій у хетів в цивілізаціях Америки і в багатьох інших народів.
Найдавніші з відомих нам лінгвістичних традицій – індійська, європейська і китайська- сформувались незалежно один від одного в 1-му ст. до РХ.
Гадають, що історично першою з традицій була індійська. Про час її формування говорити важко, в індійській культурі категорія часу і календар не відігравали суттєвої ролі, тому на відміну від Європи і Китаю там не існувало хронологій і літописів. Реально ми можемо говорити про традиції починаючи з великої граматики Паніні, що містить в собі досить повний опис санскриту. Про життя лінгвіста ми нічого не знаємо, але очевидно він був неграмотний. Його граматика створювалась в усній формі з розрахунком на усну передачу і тільки через кілька століть була записана.
Після Паніні індійська культура набула коментаторського характеру. По-перше, коментували священні пам’ятники, зокрема веди. По-друге, коментували саму граматику Паніні, а пізніше і граматики Катяяни і Патанджали. Наприкінці ХVІІІ ст.. з цією традицією познайомились європейці, засвоївши ряд її ідей та методів. Існує вона й сьогодні, навіть у сучасній Індії, паралельно з лінгвістикою європейського типу.
Майже в той самий час, коли й в Індії, сформувалась традиція вивчення мови в античному світі. В Стародавній Греції досить довго мовознавство, як і інші деякі науки, не було відокремленим від “науки наук” – філософії. Філософи класичного періоду висловлювали чималоцікавих здогадок про приpоду і функціонування мови. Особливо цікавий діалог “Кратіл” Платона (427-347рр. До РХ) і ряд творів Аристотеля (384-322рр. до РХ). Про зачатки спроб описати мову говориться у його праці “Про тлумачення”, де зявляється перша в античності класифікація частин мови і визначення іменника та дієслова.
Становлення грецької лінгвістичної традиції починається у так званий період еллінізму, коли після розпаду імперії ОлександраMакедонського грецька мова і культура поширюються по всьому Східному Середномор’ю.Aнтичнi лінгвісти часто не були греками за походженням. Перші основні поняття античної традиції виробились в рамках філософської школи стоїків, хто вперше ввів поняття відмінків і їх систему. Потім центром вивчення грецької мови стала Алексндрія в Єгипті, відома своєю бібліотекою. Тут остаточно сформувались основні поняття граматики (термін лінгвістика пізнішого походження). Найповніше уявлення про александрійські граматики дають дві праці, що збереглись до сьогодні. Це граматика Діонісія Фракійського(ІІ ст. до РХ) і “Синтаксис” Аполлонія Дискола(ІІ ст. після РХ). Ідеї александрійців досить швидко проникли в Рим. В І ст. до РХ там зявляється перший великий граматист Марк Теренцій Варрон (116-27рр. До РХ). Він легко і з незначними змінами привив грецькі схеми опису до латинської мови.
Граматика Доната (ІІІ-ІV ст. н. е) та граматика Прісціана (VІ ст.) були зафіксовані пізніше і протягом всього Середньовіччя слугували прикладом.
Новий етап розвитку західноєвропейської лінгвістики почався з появою в ХІІ-ХІІІ ст. філософських граматик, які прагнули не описувати, а пояснювати ті чи інші мовні явища. Першу філософську граматику у вигляді коментарів до Прісціана написав Петро Делійський(сер. ХІІ ст.). Сформувалась школа Модестів, що працювала з ХІІІ ст. по поч. ХIVст. Найвідоміший з модистів – Томас Ерфуртський. Модисти цікавились не тільки фактами латинської мови, але й загальними властивостями і її відношеннями до зовнішнього світу і до світу думок. Вони вперше намагались всановити зв’язок між граматичними категоріями та глибинними властивостями речей, внесли також вклад у вивчення синтаксису.
Перші китайські джерела, у яких йдеться мова про питання мови зявились як і грецькі в середині І ст. до РХ. У Vст. До РХ зявляються тлумачення незроумілих слів в стародавніх текстах формуються концепції про звязок між словом і властивостями того, що воно означає в ІІІ ст. до РХ зявляються ”Теорії виправлення імен”, тобто правильного підбору іменi, яке б відповідало позначеному. Однак, говорити про становлення лінгвістичних традицій можна лише починаючи з ІІ ст.. до РХ), коли було укладено перший ієрогліфічний словник.
Спочатку китайська традиція займалась лише графікою і тлумаченням памятників. Однак з перших сторіч нової ери в ній зявляється фонетика. В ІІІ-ІV ст. зявляються словники омофонів рифм. Найбільший у Китаї словник, створений у ХVІІІ ст., містив 470035 ієрогліфів і 1. 995 їх варіантів. Вкінці ХІХ ст. китайська наука познайомилась з європейською і швидко підпала під її вплив.
Інша важлива лінгвістична традиція, арабська, зявилась набагато пізніше, в кін. І ст. після РХ. Перші зачатки лінгвістичних уявлень у арабів відомі з VІІ ст., але остаточно склались у першій половині VІІІ ст. В 735-736 рр. зявилась перша відома нам арабська граматика. Басрійський граматист Сібавейхі написав граматику, де детально описав фонетику, морфологію, і синтаксис класичної арабської мови. Крім граматик складали велику кількість словників і будувались етимології. На думку вчених, в тому числі Л. Блумфілда, арабська наука вплинула на європейську науку про мову.
Остання з традицій- японська. Сформувалась вона за останні три століття. Вивчення японської мови розпочалось в другій половині ХVІІІ ст. -першій половині ХІХст. Кокугакуся вивчали фонетику і етимологію. Визначними мовознавцями того часу стали Моторі Норинага (1730-1801) і Лодзе Гімон (1786-1843), які остаточно сформували традиційну японську систему частин мови і дієслівного відмінювання.
При повному зникненні суто традиційної науки японське мовознавство ХХ ст. володіє рядом оригінальних і своєрідних рис. Цими традиціями звичайно не вичерпується історія розвитку лінгвістичних уявлень у світі. Деякі народи мали шанс створити власну лінгвістичну традицію, але через певні причини їх не реалізовували.
