Новаторська філософія Імануїла Канта

Вчення про розсудок

Перш за все, Кант визначає розсудок, відділяючи його від чуттєвості.

“Сприйняття нашою душею, здатність її отримати уявлення, оскільки вона якимось чином підпадає впливу, ми будемо називати чуттєвістю; розсудок – це здатність самостійно відтворювати уявлення, тобто спонтанність пізнання. Наша природа така, що споглядання можуть бути лише чуттєвими, тобто містити в собі лише спосіб, за допомогою якого предмети впливають на нас. Здатність осмислити предмет чуттєвого споглядання є розсудок. ” [2; с. 155]. Тобто, розсудок не є здатністю споглядання, а нечуттєва здатність пізнання. Позитивно розсудок визначається і спонтанністю пізнання і здатністю мислити.

Кант спонукає нас до роздумів: що ми робимо, коли думаємо, робимо висновки? Тим самим, вчення про розсудок стає найголовнішою складовою частиною вчення Канта про людську свідомість – і її мислительно-чуттєвими механізмами свідомості, і відрізняються від останньої. Перед нами тепер виникає інша сторона людської свідомості – та, що є в судженнях, поняттях, логіці, осмисленні.

Отже, розсудок – це є і здатність мислити у визначеній незалежності від чуттєвих вражень.

У результаті своєї діяльності Кант розробляє унікальне філософське вчення, яке має велике значення для історії філософії. Логіка і діалектика, аналіз свідомості, пізнання і знання – все це Кант поєднав у єдиний теоретично-дослідницький комплекс.

При цьому вчення про розсудок (трансцендентальна аналітика) і вчення про розум (трансцендентальна діалектика) у межах кантівської “Критики чистого розуму” становлять разом трансцендентальну логіку, яка має ряд переваг над формальною логікою:

Містить аспекти, які не вивчала і не розглядала формальна логіка. Пов’язує форми мислення з людською діяльністю. Вивчає розсудок під кутом зору його апріорних форм та структур.

Також філософ розмірковує над здатністю судження, кажучи, що у людини є деяка природна здатність розмірковувати, або її вже немає. Як зазначає філософ: “… спонтанність нашого мислення вимагає, щоб ми розглянули, сприйняли багатообразність та пов’язали отримані з неї знання. Тому дію я [Кант називаю синтезом. Під синтезом в широкому розумінні я розумію приєднання різноманітних представлень один до одного та осмислення їх багатоманітності в єдиному акті пізнання. ” [2; с. 173].

Філософ наголошує на тому, що синтез – дія здатності уявлення. Це така людська здібність, про яку він нічого конкретного сказати не може, лише стверджує, що люди володіють двома здатностями уявлення – репродуктивною та продуктивною [3; с. 387].

“Розсудок – пише Кант, – є, кажучи, здібність до знань. Знання заключаються у певному ставленні поданих представлень до об’єкта. Об’єкт є те, в понятті якого поєднане багатоманітне, охоплене спогляданням” [2; с. 195].

Певне місце у своїй творчості Кант приділяє дослідженню понять: мислення і пізнання. Осмислити можна який-небудь предмет, у тому числі і той, що не існує, тобто який ми ніколи не бачили. Для мислення достатньо поняття про предмет. Мислення є досить вільне в конструюванні предмета. Пізнання також оперує поняттями, але воно є завжди обмежене даними, багатоманіттям представлень, які відносяться до поданого предмету. У вченні про розсудок Канта цікавить вільна, спонтанна діяльність людини, яка пізнає, і є тісно пов’язана з продуктивним уявленням, але така діяльність, свобода, спонтанність, продуктивність якої не має нічого спільного з пізнавальним свавіллям, волюнтаризмом, суб’єктивізмом. Досягається це завдяки тому, що розсудок береться лише в єдності з чуттєвістю, його загальні поняття (категорії) виступають лише в зв’язку з спогляданнями.

Все, про що раніше в Канта йшла мова, “нанизане” на проблему категорій. Пояснення Канта тут повністю визначені. Він поділяє трансцендентальну аналітику, чи вчення про розсудок, на аналітику понять та аналітику основоположень. У трансцендентальній аналітиці поняття досліджуються не будь-які, а тільки чисті поняття розсудку. Для Канта чистими поняттями розсудку є лише категорії філософії, які він “виводить” із формально-логічної класифікації суджень і які він представляє у вигляді наступної схеми [3; с. 401].

Таблиця категорій

  1. Категорії кількості Єдність. Безліч. Всеповнота.
  2. Категорії якості: Реальність. Заперечення. Обмеження.
  3. Категорії відношення: Субстанція. Причина. Спілкування.
  4. Категорії модальності: Можливість. Буття. Необхідність.

Час відіграє головну роль у кантівській інтерпретації категорій. “Застосування категорій до явищ стає можливим при посередництві трансцендентального часового визначення, яке як схема розсудкових понять опосередковує підведення явищ під категорії” [2; с. 221].

Цей вислів потрібно сприймати в тому розумінні, що будь-яка категорія може бути введена і розглянута через яку-небудь специфічну часову діалектику. Що ж стосується Канта, то дослідження категорій у нього не завершується аналізом часового схематизму. Він продовжує апелювання до категорій при вивченні чистого розуму.

Востаннє змінено: 20.12.2010 18:07