Основні напрями та проблематика західної філософії ХХ століття

Аналітична філософія К. Юнга

Одним із перших із критикою теорії психоаналізу Зігмунда Фрейда виступив швейцарський психіатр, культуролог, засновник аналітичної психології Карл Юнг (1875-1961).

Основні розходження Карла Юнга із Зігмундом Фрейдом стосувались двох основних моментів: ролі сексуальних потягів у психічному житті індивіда та тлумачення природи несвідомого. Карл Юнг показав, що неприпустимо аналізувати всі прояви несвідомого з огляду на витіснену сексуальність, що принципово неможливо пояснити походження людської культури з позицій комплексу Едіпа. Він якісно переосмислює концепцію несвідомого Зігмунда Фрейда. З його точки зору, несвідоме включає в себе не лише суб’єктивне та індивідуальне, витіснене за поріг свідомості, а й колективний і безособовий зміст психічного, що походить із глибокої давнини. Особистісне несвідоме у Зігмунда Фрейда є результатом життя індивіда, а колективне несвідоме Карла Юнга – результатом життя людського роду.

Емпіричним підґрунтям для ідей “колективного несвідомого” стала подібність між: міфологічними мотивами давнини, образами сновидінь у нормальних людей та фантазіями психічно хворих. Ці образи Карл Юнг назвав архетипами і розумів їх, по-перше, як психічне співвідношення інстинктів; по-друге, як результат спонтанного порродження нейродинамічними структурами мозку образів, незмінних для усіх часів і народів; по-третє, як чистий формоутворюючий елемент сприймання, що обумовлює саму його можливість. У різноманітних проявах архетипів Карл Юнг, виділяє також і спільне: усі фундаментальні образи – символи принципово протистоять свідомості, їх неможливо логічно осмислити та адекватно виразити в мові. Єдине, чого може досягти психологічна наука, – це описати архетипи і дати їм певне тлумачення [11; 134].

Вихідним пунктом духовного життя людини є досвід інтуїтивного бачення архетипів колективного несвідомого, яке суб'єктивується в образах міфології та релігії.

Аналізуючи форми взаємодії несвідомо-архетипових та свідомих компонентів психіки, Карл Юнг виділяв дві крайності:

  • розчинення особистісного елемента в стихії колективного несвідомого, характерне для східних релігій;
  • науково-практична експансія європейського “Я”, де пригнічується колективно-несвідома сутність психічного життя.
Востаннє змінено: 01.11.2026 22:14