Інструменти сайту


Самотність як феномен людського буття

Самотність як категорія психології та філософії

Вище ми окреслили форми вияву феномену самотності, назвавши їх зовнішньою та внутрішньою самотністю. Тепер виникає проблема пояснити які з наук досліджують ці вияви і чим відрізнятимуться аспекти, а також способи їхнього розгляду феномену самотності. На перший погляд видається слушним висунути таку гіпотезу: якщо дослідженням зовнішньої самотності займається психологія, то внутрішня самотність виступає філософською проблемою. Спробуємо довести чи спростувати її.

Вивчаючи феномен самотності, психологія, як правило, прагне з'єднатися із соціологією, стати соціально-психологічним дискурсом. У цьому плані характерною є назва дослідження Ю. М. Швалба та О. В. Данчевої, присвяченого феномену самотності: “Самотність: соціально-психологічні проблеми” [36]. Аналізуючи цю роботу, ми доходимо до висновку, що психолог досліджує передусім зовнішню самотність, але, як і філософія, може звернутися й до феномену внутрішньої самотності. Однак, напевно, психологія та філософія розглядають різні аспекти внутрішньої самотності, психологія досліджує вияви внутрішньої самотності в психічному житті людини, тоді як філософія розглядає їх у людській екзистенції.

Для того, щоб довести справедливість такого поділу, треба зрозуміти, чим відрізняються поняття “психіка” та “екзистенція” і ті реальності, що стоять за ними. Поняття психіки відображають наші внутрішні стани (переживання та реакції), пов’язані із взаємодією свідомості та позасвідомого. Поняття екзистенції значно ширше, воно виражає єдність переживання реакції і життя в реальності – виражає повноту людського буття.

З іншого боку, в екзистенції на відміну від психіки, постійно ставиться і розв'язується питання про сенс буття – свого буття і буття взагалі. Це відбувається тому, що екзистенція є результатом граничного зусилля людини, коли їй відкривається її неповторна присутність у бутті.

Поняття екзистенції виражає повноту людського буття в його граничних станах, тих станах, коли воно стає особистісним існуванням, буттям-в-мені, самобутністю. Більше того, поняття екзистенції виражає принципову здатність людини бути на межі своїх можливостей і бажати вийти за цю межу. Однак такий вихід означає відокремлення і відчуження від соціуму; саме тому, проблема самотності глибинно пов'язана з природою екзистенції.

Отже, необхідно розрізняти зовнішню самотність в самотність внутрішню або екзистенційну. Перший різновид самотності є предметом соціально-психологічного дослідження. Внутрішня самотність може бути осягнута як психологічними, так і філософськими дослідженнями. Якщо психологія досліджує внутрішню самотність переважно у буденному вимірі людського буття і прагне знайти можливості її подолання у буденній комунікації, то філософія тяжіє до розуміння сенсу самотності також за межами буденності – у граничних та метаграничних ситуаціях людського буття;

Філософське дослідження феномену самотності спонукає розглядати його у різних вимірах людського буття. Ця багатовимірність кваліфікується у межах роботи як метаантропологія, або як екзистенційна антропологія, смисловим центром якої стає проблема умов комунікації у людському бутті.

Востаннє змінено: 01.11.2026 22:14