Інструменти сайту


Сильвестр Гогоцький – київська академічна філософія XIX століття
Зміст

«Філософський лексикон» і полеміка навколо нього

Перша вітчизняна філософська енциклопедія

Одним з найвизначніших досягнень Гогоцького є «Философский лексикон» – перша в Російській імперії філософська енциклопедія. Він виходив у Києві протягом шістнадцяти років (1857 – 1873) у чотирьох томах (п'яти книгах) і містив статті з усіх галузей філософії: онтології, гносеології, логіки, етики, естетики, психології, філософії релігії, історії філософії. Значна частина статей була присвячена окремим філософам і філософським напрямам, від античності до сучасності.

Створення такої енциклопедії було величезною працею, яку Гогоцький виконав майже самотужки. Він писав статті сам, спираючись на першоджерела і на новітню європейську літературу. «Лексикон» мав стати своєрідним підсумком філософського знання і водночас посібником для тих, хто прагнув познайомитися з філософією.

Зміст і характер

«Философский лексикон» мав виразно енциклопедичний характер: статті подавали визначення понять, огляд їх історичного розвитку, виклад різних точок зору. Водночас енциклопедія не була нейтральною: у ній відображалися погляди самого Гогоцького, його прагнення до синтезу віри і розуму, його гегелівські симпатії і православні переконання.

Особливо великі і докладні статті були присвячені провідним мислителям – Платону, Аристотелю, Августину, Декарту, Спінозі, Ляйбніцу, Канту, Фіхте, Шеллінгу, Гегелю. У них Гогоцький не лише переказував їхні вчення, а й давав критичний аналіз, оцінював їхній внесок у розвиток філософії і їхні вади. Ці статті були, по суті, невеликими монографіями і довго залишалися найкращими в Російській імперії викладами відповідних учень.

Пізніше, 1876 року, Гогоцький видав скорочений варіант – «Философский словарь, или Краткое объяснение философских и других научных выражений, встречающихся в истории философии», – призначений для ширшого кола читачів, зокрема студентів.

Критика Юркевича

«Философский лексикон» викликав жваву полеміку. Особливо цікавою була критика з боку Памфіла Юркевича – молодшого колеги Гогоцького по Київській духовній академії. 1861 року Юркевич опублікував у «Трудах Киевской духовной академии» статтю «По поводу статей богословского содержания, помещенных в Философском лексиконе», у якій критично розглянув богословські статті «Лексикону».

Юркевич, як і Гогоцький, прагнув до створення християнської філософії, але розумів її по-іншому. Для Юркевича центральне значення мало серце як глибинний осередок людської особистості, а пізнання Бога здійснювалося не стільки через понятійне мислення, скільки через цілісне духовне переживання. Гогоцький же, під впливом Гегеля, більше наголошував на ролі розуму і понять. Юркевич вважав, що гегелівське тлумачення богословських понять у «Лексиконі» не відповідає їхньому справжньому змістові і може вести до раціоналізації віри.

Ця полеміка була не особистою суперечкою, а дискусією про шляхи розвитку християнської філософії. Вона засвідчила, що в київській академічній школі співіснували різні підходи – «раціональний», представлений Гогоцьким, і «сердечний», представлений Юркевичем, – і що між ними точилася жива інтелектуальна боротьба.

Критика з боку матеріалістів

З іншого боку «Лексикон» і загалом позиція Гогоцького зазнали критики з боку радикальної інтелігенції. 1861 року в журналі «Современник» Максим Антонович опублікував статтю «Современная философия», у якій висміював спроби поєднати філософію з релігією і обстоював матеріалістичний світогляд. Гогоцький для радикалів був представником «відсталої», «схоластичної» філософії, що служить церкві і державі.

Цікаво, що ця критика збіглася в часі з відомою полемікою між Юркевичем і Миколою Чернишевським (1860 – 1861), у якій Юркевич гостро розкритикував «антропологічний принцип» Чернишевського. Київські академічні філософи – і Гогоцький, і Юркевич – опинилися в центрі ідейної боротьби між ідеалізмом і матеріалізмом, між релігійним і атеїстичним світоглядом, що визначала інтелектуальне життя Російської імперії 1860-х років.

Значення «Лексикону»

Попри критику, «Философский лексикон» мав велике значення для розвитку філософської культури. Він був першою спробою систематизувати філософське знання в енциклопедичній формі не латиною, а російською – мовою тогочасної науки в імперії. Він сприяв формуванню філософської термінології, поширенню знань про європейську філософію, підготовці нових поколінь філософів.

Сучасні дослідники відзначають і те, що «Лексикон» засвідчив високий рівень філософської культури Києва середини XIX століття. Київ у цей час був одним з провідних філософських центрів Російської імперії, і «Лексикон» Гогоцького – одне з найкращих свідчень цього.

Водночас «Лексикон» мав і свої вади: він був неоднорідним за якістю статей, у ньому відчувалася однобічність гегелівського підходу, а багато статей застаріли ще до завершення видання, бо філософія розвивалася швидше, ніж виходили томи. Проте як перший досвід вітчизняної філософської енциклопедії він залишається визначною пам'яткою історії української філософської думки.

Востаннє змінено: 16.11.2026 00:03